Сочинение на тему дружба онегина и ленского . все, что есть

роман пушкина "евгений онегин" поражает не только художественным совершенством формы, красотой и легкостью языка, но и многообразием проблем, волновавших общество 20-х годов xix века. изображая все группы дворянства, поэт ставит безошибочный диагноз двух самых распространенных болезней века — разочарования и идеалистического ухода от действительности. они находят воплощение в образах онегина и ленского — лучших людей эпохи. этих героев не устраивает ни холодный блеск пустой светской жизни, ни убожество и примитивность деревенских будней. оба они стремятся к чему-то высшему, пытаясь найти смысл жизни.

что же сближает этих героев? наверное, то, что выделяет их из обычной помещичьей среды: ум, образованность, широта интересов, благородство. именно эти черты, присущие героям, пробудили их взаимный интерес, положили начало их дружбе.

они сошлись. волна и камень,

стихи и проза, лед и пламень

не столь различны меж собой.

несходство характеров ленского и онегина только усилило взаимную симпатию, придало глубину их общению. беседы друзей совсем не похожи на обычный в среде деревенских помещиков "вечный разговор про дождь, про лен, про скотный двор". их любознательный и пытливый ум стремится к познанию смысла жизни, касаясь всех сфер человеческого бытия.

меж ними все рождало споры

и к размышлению влекло:

племен минувших договоры,

плоды наук, добро и зло, и предрассудки вековые, и гробы тайны роковые, судьба и жизнь в свою чреду — все подвергалось их суду. пушкин подчеркивает здесь, что споры его героев затрагивают и философские, и , и политические, и нравственные проблемы, волновавшие передовых людей того времени. беглый перечень тематики споров онегина и ленского содержит указание на конкретных авторов, ставящих эти вопросы в своих трудах.

в среде российской интеллигенции был популярен трактат французского философа и писателя жан-жака руссо "общественный договор", который касался одной из самых злободневных проблем государственного устройства — взаимоотношения власти и народа, который имел право свергнуть правительство, нарушившее договор между союзом власти и общиной свободных граждан. крепостное право в россии создавало не только политические, но и трудности, из которых пытались найти выход прогрессивно мыслящие дворяне, внедряя в своих имениях усовершенствованные приемы земледелия, применяя машинную технику. владелец заводов и вод онегин и богатый помещик ленский не могли не задуматься над этим вопросом, который пушкин называет "плоды наук".

Ця детективна історія починається з того, що в родині далеко не пересічних українців, а «справжніх патріотів» з’являється машина червоного кольору «корида». машка (так лагідно називають не новий автомобіль) незвичайна, але про те ніхто поки не знає. і невдовзі наталочка разом із батьками вирушає на пошуки старовинної козацької шаблі, щоб її врятувати від знищення чи продажу за кордон. їм протистоять підступні темні сили, чорти приймають людські подоби, заважають сміливцям, бо здавна ворогують із козаками, які їх не бояться. наталочці навіть вдається побувати на відьмацькому святі, де все несправжнє, а солодке обертається на гниле, та доводиться ризикнути собою і своїм майбутнім. хоча дещо дивуєшся, коли торт на святі нечистих сил порівнюється героїнею з пам’ятником леніну на бессарабці, а чорти називають царицю катерину своєю «великою приятелькою», бо нищила ненависних їм козаків, – без цього можна було цілком обійтися у дитячій книзі. та повернемось на початок. дізналися герої про таку важливу для країни шаблю від «патріотично налаштованого» привида. ось який він, той козак: «у пановій богдановій квартирі на русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном богданом» (с.11) – така собі звична розмова інтелігентів на кухні про національне та сучасне. мотив патріотизму проходить через усю книгу червоною ниткою. але саме із патріотизмом у цьому творі не все так просто, як може здаватися на перший погляд. де та межа, коли справжній патріотизм обертається на шароварний, а бажання казкових пригод стає національним служінням? чіткої відповіді авторка не дає, але для уважного читача інформації цілком достатньо. окрім вже згаданого привида, окремої уваги варті батьки наталочки. вони, на жаль, патріоти шароварні і нічого б не досягли, якби не їхня донька. обоє дуже цінують безпеку, комфорт і зовнішні прояви національного. наведу кілька красномовних цитат: «мама виклала пишну зачіску, бо як-не-як її побачить незнайомий чоловік, дарма що привид. а тато вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто руснаки не патріоти» (с.14). коли наталочка із батьками приїздить у берестечко на козацькі могили, ось що вони бачать: «перед входом до заповідника тягнулися довжелезні ряди легковиків і туристських автобусів, що з’їхалися зі всієї україни. машку теж прилаштували в одному з рядів. всюди снували люди в вишиванках, продавалися жовто-блакитні прапорці, значки, морозиво, патріотична література, шапки-мазепинки; гурти чоловіків сперечалися про політику; пеклися свіжі ковбаски, кипіли в олії пампушки, димували шашлики, а огрядна куховарка припрошувала скуштувати польської юшки з в’юнами й часником. наталочці покотилася синка, але батьки квапилися на муром пагорб, з якого линув церковний спів. богослужіння ще не скінчилося. безліч людей стояли на майдані, бо правилося тут же, надворі. тато з мамою, запаливши свічки, й собі стали за людьми, поважні й урочисті, як то личило статечному подружжю» (с.59-60).