Направление господствующих ветров по сезонам в челябинске.

челябинская область расположена почти в центре громадного материка евразии.  

 

особенности ветрового режима связаны с характером общей циркуляции атмосферы, в котором преобладает западное направление переноса воздушных масс, однако на формирование розы ветров г. челябинска оказывают существенную роль уральские горы, находящиеся в западной части области.  

расположение урала поперек пути основных переносов воздушных масс вызывает деформацию потоков и ослабляет скорость ветра. горная система влияет и на направление воздушных масс, движущихся под небольшим углом к ней: она заставляет воздушные массы течь вдоль одного из склонов гор, меняя направление на меридиональное.  

 

в целом за год в розе ветров г. челябинска ветра южного, юго-западного и северо-западного направления. наименьшая повторяемость у ветров восточного северо-восточного направления. в течение года распределение меняется. зимой юго-западные и южные ветра, что связано влиянием азиатского антициклона. летние месяцы характеризуются меньшей устойчивостью направлений, в основном ветры западные, северо-западные и северные  

 

средняя скорость ветра составляет 2-5 м/с. сильные ветры со скоростью 15 м/с и более ежегодно, чаще в мае месяце, в среднем в году отмечается 14-16 дней с сильным ветром. по данным городской метеостанции 24% дней в году наблюдается штиль.

Взаємодія океану та атмосфери поверхня океану являє собою арену взаємодії гідросфери та атмосфери. межа розділу між океаном та атмосферою не є різкою границею між рідкою і газоподібною оболонками землі. океанічна поверхня являє собою транзитну зону, де здійснюється взаємодія та обмін речовиною й енергією між оболонками планети. це своєрідна сполучна ланка в ланцюгу взаємодії океану й атмосфери. повітря й верхній шар води в океані перебувають у постійному контакті. якщо повітря тепліше від води, то тепло переноситися з атмосфери у воду; якщо теплішою виявиться вода, перенесення тепла відбуватиметься в протилежному напрямку. тенденція перенесення завжди спрямована до вирівнювання температури. перенесення тепла з океану в атмосферу здійснюється через поверхню океану шляхом турбулентного обміну. якщо вода тепліша за повітря, то повітря, яке перебуває в контакті з водною поверхнею, нагрівається доти, поки температура не вирівняється. чим більша різниця температур, тим більша швидкість перенесення тепла. однак для встановлення рівноваги між повітрям і водою недостатньо однієї рівності їх температур. крім перенесення явного тепла, яке нагріває повітря, існує ще й перенесення тепла випаровування. тільки за умови одночасного дотримання рівності температур повітря й води та насиченні повітря водяною парою вода й повітря перебувають у стані рівноваги. контактуючи з більш теплою водою, повітря потребує більшого вмісту водяної пари, щоб залишатися насиченим. щоб перетворити рідку воду на водяну пару, необхідно затратити певну кількість енергії — йдеться про так звану теплоту випаровування. це приховане тепло, яке надходить у повітря, реалізується в атмосфері, коли волога знову конденсується й випадає назад в океан у вигляді дощу або снігу. таким чином, тепло, яке надходить з водної поверхні в атмосферу, складається з двох частин — явного й прихованого тепла. оскільки теплоємність повітря майже не залежить від температури, явне тепло, необхідне для відновлення рівноваги за існування даної різниці в температурах, також не залежить від температури. навпаки, вміст вологи в насиченому повітрі збільшується із зростанням температури. у результаті кількість прихованого тепла збільшується в міру нагрівання повітря. таким чином, для того, щоб підвищити температуру повітря на один градус, потрібно затратити набагато більше тепла в тропіках, ніж у полярних районах. якщо над океаном повітря завжди близьке до стану насичення, то над суходолом це не так. оскільки волога, яка насичує повітря над сушею, надходить із ґрунту або з поверхні рослинності, приповерхневий шар повітря, особливо в посушливих районах, буде мати низьку відносну вологість. тому повітря переноситиме незначну кількість прихованого тепла. таке повітря нагріватиметься швидше, і тому літні температури над суходолом вищі, ніж над океаном. витрати тепла на випаровування й швидке збільшення вмісту водяної пари із зростанням температури визначають межі нагрівання повітря над океаном. наявність водної поверхні обмежує максимум температури повітря. перенос прихованого тепла спричинює зміну температури води, а саме випаровування водяної пари — збільшення солоності моря. необхідність збереження між випаровуванням та зумовлює на локальному рівні виникнення потоку вологи в атмосфері між різними широтами. між екватором і 23" пн.ш. загальний потік спрямований на південь, північніше цієї широти існує тенденція переміщення водяної пари до полюса. оскільки щільніші шари води опускаються на глибину, витісняючи більш теплі й легкі шари нагору, придонна частина океанів заповнена холодними антарктичними , а більш теплі екваторіальні води підстилають холодні води з підвищеною солоністю, сформовані близько максимуму солоності. таким чином, обмін теплом і солями на поверхні океану, контролюючи зміну щільності поверхневих вод, визначає і глибинну циркуляцію океанічних вод. після опускання водної маси на глибину її характеристики можуть змінюватися тільки шляхом змішування з іншими . тому характеристики морських вод залежать винятково від взаємодії моря з атмосферою.