Вчём преимущество европейцев над завоеванными колоний 8 класс

европейцы обогнали всех остальных в создании оружия и в этом было их преимущество.

Заснований у 1632 році Києво-братський (Києво-Могилянський) колегіум став центром культурно-освітнього життя українського народу, довкола якого гуртувалися кращі вчені і в якому виховувалися майбутні науковці та лідери козацької України. І хоча Річ Посполита офіційно не визнавала, що в Києві створено православний навчальний заклад вищого типу, тобто академію (університет), але на практиці учні Могилянки отримували рівень знань, подібний тому, що давали європейські академії та університети.

Києво-Могилянський колегіум був усестановим навчальним закладом, в якому могли навчатися як діти городян чи козаків, так і шляхтичів, а також триступеневим: коли учень проходив усі 12 років навчання, то отримував початкову, середню і вищу освіту. Основу навчання складало вивчення «семи вільних наук», а в класах вищої школи вивчали філософію та богослов'я. В Києво-Могилянському колегіумі вивчали церковнослов’янську, латинську, польську та руську (староукраїнську) мови.

У Києво-Могилянському колегіумі, Острозькій академії та братських школах учнів вчили складати і декламувати вірші. Декламування окремих

віршів або промов поступово переросло в постановку сюжетних діалогів перед глядачами. Так утворилися шкільний театр і шкільна драма як своєрідні явища української культури. Спочатку учні ставили вистави давньоримських авторів для кращого засвоєння латини, а згодом почали робити постановки староукраїнською мовою. Шкільні драми відповідали релігійній тематиці, тривали дуже довго і мали дві-три перерви. У перервах учні-актори ставили розмовною українською мовою комедійні сценки — інтермедії на теми народного побуту (повсякденного життя).

1. Яку освіту можна було здобути в Києво-Могилянському колегіумі?

2. Які дисципліни вивчалися в класах вищої школи?

3. Що таке шкільний театр та інтермедії?

2. Музика і театр

Поступово в українських землях набуває популярності ляльковий театр — вертеп, який складався зі спеціальної скрині, ляльок і вертепника, який ховався за скринькою і управляв ляльками.

Вертепом також називали і саму двоярусну дерев'яну скриню, що була подібна до двоповерхового палацу чи церкви. У верхній частині вертепу ставилися лялькові вистави релігійного змісту, а в нижній — комедійні сценки з життя простих людей. Спочатку з вертепом ходили лише на Різдвяні свята і переважно в Києві, але згодом вертеп став народною розвагою, і на великі свята або ярмарки вертепи можна було побачити ледь не в кожному українському місті.

Музичне мистецтво XVI століття залишалося справою любителів, але активно розвивалося. В братських школах і в Острозі навчали церковному співу за нотами. З другої половини XVI століття поширився поліфонічний (багатоголосий) церковний спів без музичного супроводу. Саме цей спів і досі можна почути у православних храмах. В XVI столітті почала формуватися українська (професійна) світська музика. У 1578 році було створено музичний цех у Кам'янці (Подільському), 1580 році — у Львові, а згодом і по інших великих містах.

Найбільш колоритним явищем української національної музики стали мандрівні співці-кобзарі (лірники, бандуристи). Вони були справжніми хранителями народної мудрості та оспівувачами козацької доблесті.

Кобзарями нерідко ставали колишні козаки, які зі старістю чи втратою зору так заробляли собі на хліб. Саме кобзарями в Україні була представлена світська (нерелігійна) сольна (коли співає хтось один) пісня з музичним супроводом.

1. Як називали пересувний ляльковий театр?

2. Що таке поліфонічний спів? Де виникли перші музичні цехи в кінці XVI століття?

3. Хто, як правило, ставав кобзарем? До якого музичного напрямку належить спів кобзарів?

3. Полемічна література

Ріст освіченості українців спричинив бурхливий розвиток української літератури. Причому поруч з церковними книгами з'являються публіцистичні твори — це праці, в яких автори описують власний погляд на різні речі із суспільного життя країни. Відомим публіцистом був український гуманіст Станіслав Оріховський (Роксолан). Його найвідоміша праця — «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу».

У другій половині XVI століття новим явищем стала полемічна література (від полеміка — диспут, суперечка). Одні письменники-полемісти в своїх книгах обґрунтовували правдивість і користь унії або католицького віровчення, інші, навпаки, — відстоювали православну віру. Полемічні твори — це релігійно-публіцистична література, оскільки в ній розглядаються не тільки питання віри, але й різні сторони тогочасного суспільного життя.

Відомими полемістами серед прихильників унії були Петро Скарга, який своїм твором «Про єдність церкви Божої» 1577 року і започаткував полеміку, та Іпатій Потій з твором «Унія». Серед православних полемістів виділялися Герасим Смотрицький з твором «Ключ Царства Небесного», який обстоював правдивість православної віри, його син Мелетій Смотрицький у праці «Тренос» (плач), ведучи розповідь від імені

православної церкви, розкривав її скрутне становище в Речі Посполитій. Іван Вишенський із твором «Послання до єпископів», окрім