Твір роздуми т.шевченка про власну долю і долю україни

роздуми шевченка про власну долю та долю україни

в поезії "мені однаково, чи "

чим уважніше вчитуєшся у шевченкову поезію "мені однаково, чи ", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. участь у кирило-мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в україні. поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "мені однаково, чи " у ньому ми бачимо, як невідступно мучила шевченка думка про загрозу відродженню україни, якщо російські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави:

україну злії люде

присплять, лукаві, ї в огні

її, окраденую,

ось що для шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! він без болю зізнається:

чи хто згадає, чи забуде

мене в снігу на чужині —

однаковісінько мені.

але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної україни: "мені однаково, чи буду // я жить в україні, чи ні". для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі — "на нашій — не своїй землі". та перед цими рядками є й інші: "на нашій славній україні". з одного боку, україна славна і наша, а з іншого — все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. , саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й "малого сліду".

умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що "малого сліду не покину" на україні і що його "не пом'яне батько з сином". навіщо ця "маска" ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості?

на це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, — все це для того, щоб наголосити: шевченкові, звісно, не однаково. вісімнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п'яти рядків:

та не однаково мені,

як україну злії люде

присплять, лукаві, і в огні

її, окраденую

ох, не однаково мені.

у цих рядках кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень україни, окраденість у час її оновлення та відродження. тому я з повним правом вважаю поезію "мені однаково, чи " зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.

на мою думку, що добро завжди малу якусь перевагу над злом. де ми тільки не зустрічали ці дві суперечливі сторони, у творах,оповіданнях, віршах та інше. має бути певне у світі,але найчастіше ми спострігали картину коли все ж таки добро брало перевагу над злом. у повсякденому житі ми доволі часто зустрічаємося з певними та проблемами,які у свою чергу відображають то одну сторону, то іншу.

          на запитання про те,чи можна зупинити, напевно точної відповіді не існує і досі. адже для когось є своє розуміння добра і зла. тому як кажуть: "у кожного своя правда"