Скласти твір на тему патріотичні мотиви пісень літературного походження

Вісторії українського народу є нетлінні імена тих, хто ціною власного життя обороняв від ворогів нашу святу землю. це імена тих, хто поклав на вівтар майбутнього україни свої життя. у розбурханому морі історії часи козаччини, а саме роки турецько — татарських нападів на україну, були одними з найкривавіших для нашого народу. наші предки зазнали страшних страждань, тяжких втрат. проливалася українська кров, знищувалося все святе в душах і серцях людей. замислившись над цим, я мимоволі переконуюсь у тому, що стражденний народ прагнув знайти собі могутню зброю в боротьбі за національні інтереси, опору та порятунок, тобто героя, який був би втіленням тієї надзвичайної, непереможної сили, незламного духу та сміливості. цим героєм став козак морозенко. фізична та духовна міць козака оспівується народом у пісні «ой, морозе, морозенку! » у серцях українців славний морозенко, син свого народу, займає визначне місце. ой морозе морозенку, ти славний козаче, за тобою, морозенку, уся україна плаче. із любов’ю у пісню люди вклали захоплення постаттю морозенка. найяскравіші якості цього образу, на мою думку, — сила, мужність і патріотизм. він перетерпів жорстокі муки заради батьківщини. ой вони ж його не стріляли не четвертували, тільки з нього молодого живцем серце та й виймали. славний козак уособив безмежне прагнення українців до волі, незалежний дух, козацьку непокору ворогу. у цьому, вважаю, у цій незламності полягає наша національна самобутність. тому образ морозенка — це втілення ідеалів патріотизму. саме любов до рідного краю та до українського народу є провідним мотивом пісні. він виразно й промовисто звучить у заключній частині твору: «подивися, морозенку, тай на свою україну».

Проблема гармонії людини і природи, порушена у драмі-феєрії «лісова пісня», звучить актуально і в наш час. якщо сьогодні ми знущаємося над природою, то завтра вона поверне нам свої кривди сторицею. нам не вистачає любові, шанобливості й віри наших предків, які вміли жити в гармонії з оточуючим світом. світ химерних створінь, загадкових лісових духів живе своїм життям, за власними споконвічними законами, аж поки в ньому не з'являється людина. поки з потаємними силами природи сусідив тільки дядько лев, все залишалося так, як було завжди, тому що він розумів ліс і його мешканців. дядько лев чудово знав прикмети, згідно з якими вів господарство. він вчасно виганяв худобу на пашу, знав свою пору на сівбу та на жнива, шанував ліс. а своїй ненаситній сестрі повторював:   що лісове, то не погане, сестро, — усякі скарби з лісу йдуть.   із силами природи, які у творі уособлюють різні міфічні істоти, дядько лев знаходив порозуміння, пам'ятав про їхні закони. лісові мешканці його поважали, ніколи не шкодили, сприяли у господарюванні. старий дуб на галявині ніби символізував собою їхню взаємоповагу та злагоду. любов дядька лева до лісу була такою великою, що він хотів бути там похованим:   як буду вмирати, то прийду, як звір, до лісу, — отут під дубом хай і   але ось з'являється юний племінник дядька лева — лукаш. його прихід кладе початок майбутній драмі. лукаш зустрічає мавку. ця лісова жителька уособлює в творі духовність та внутрішню красу людини. є до себе увагу незвичайна співзвучність душевного стану мавки і поведінки лісу, їх повна гармонія. від природи добрий і чутливий до краси, хлопець не зміг встояти перед чарами лісової красуні. кохання відкрило перед ним новий, неповторний світ. і царювала в ньому мавка, чужа брехні та заздрості, підлості та дріб'язковості. вона почала вчити лукаша розуміти, відчувати, любити все живе навколо себе, радіти його радощами й сумувати його смутками. він мав талант до такого світовідчуття — і мавка розпізнала в ньому те, чого він ще й сам не усвідомлював:   я тебе за те люблю найбільше, чого ти сам в собі не розуміє   для мавки все було простіше, тому що вона — чистий лісовий дух у прекрасному дівочому тілі, який за своєю природою вище сірості, бруду, суєти, тому іншою бути не могла. а лукаш був людиною, душа якої складається з двох половинок: світлої і темної. світла частина розквітає, коли людина знаходить взаєморозуміння з природою. якщо ж перемагає темна частина, то природа відчужується від неї. це ілюструє трагедія мавки та лукаша. клопіт про насущний хліб, про земне майбутнє пророщує в ньому перші паростки цинізму та захланності. на догоду матері одружившись з килиною, він довершує справу. лукаша засмоктує суєта. він маліє під гнітом жіночих докорів і намов, глумиться над коханням, яким раніше щиро дорожив, порушує лісові закони. і врешті отримує те, що заслуговує: родина його загрузає у ворожнечі і злиднях. лукаш та його сім'я сповна заплатили за неповагу до лісових законів. дядько лев помер, і не було кому дбати про взаємну згоду між лісовими мешканцями та людьми. порушилась гармонія. люди дуб, понищили ліс, відмочувати в озері коноплі. духи лісу почали мстити. куць говорить: «віддячив їм! найкращі коні на смерть заїздив; куплять— знов заїжджу», «ще ж водяник стіжка їм підмочив, а потерчата збіжжя погноїли » лукаш занадто пізно зрозумів, що втратив найдорожче. мавка і кили-на — як дві половини лукашевої душі. одна обдаровує шляхетністю, втілює ідею гармонії людини і природи; друга — порушує цю гармонію, нівечить його самобутність і вільний дух. але вона знову прийшла, його дивовижна мавка. повернулася, сумна і згорьована, бліда, у чорній сукні і сірому непрозорому серпанку. силою свого кохання мавка врятувала лукаша і повернула йому людську подобу та загублену душу.