Твір на тему «гротескове відтворення трагізму буття «маленької людини» у творі «перевтілення»»

талановитий письменник франц кафка у своїх творах відображає власну реальність,   в неї фантастичні елементи, що образно відтворює картину світу, в якому ми живемо. цей світ сповнений великими ідеями, але “маленькими людьми”, які, навіть не в силах   розпоряджатись власним життям, ві його на поталу буденним хвилям.

цікавою особливістю твору “перевтілення” є те, що головний герой поринає у новий абсурдний та фантастичний світ з пробудженням, на відміну від інших відомих літературних героїв, які потрапляють в подібні ситуації уві сні. зранку грегор замза опиняється у дивній ситуації.   він відчуває, що вже не володіє своїм тілом, і що тіло вже не його… всі його справи, такі важливі для нього, і такі непомітні для всіх інших, залишаються лише в мріях, тому що його можливості і намагання хоч якимось чином на них вплинути здавались нікчемними і лише ускладнювали його становище. та по при це все, грегор жахається не самого факту перевтілення, а лише руйнуванню власних планів. він швидко звик до свого нового стану –   почав лазити по стінам і стелі, усмакував деяку їжу,   і знайшов для себе невелику схованку на той випадок, коли сестра заходила до його кімнати.   та виникає питання, чому грегор так легко здався? чому він тихо сидів у своїй кімнаті і завершив свої спроби спілкування з сімєю з самого початку? чи не тому, що і до того часу, як він став комахою, грегор так же само почував себе “маленькою людиною”, не здатною змінити своє життя. він звичайно намагався отримати вищий чин на роботі, сім’ї фінансами, влаштувати навчання сестри в консерваторії, та світ його був малим і обмеженим, як і кімната, яка наприкінці   стала його в’язницею.можливо це можна пояснити ставленням родини до грегора. їх любов була лицемірна, і зникла   в той момент, як грегор із годувальника сім’ї перетворюється на її   обузу.   саме це на мою думку є головною трагедією “маленької людини” в сучасному світі.

санчо панса — кастільський селянин, односелець алонсо кихано, який умовив простодушного санчо стати його зброєносцем, пообіцявши йому незлічені багатства. разом з дон кихотом санчо панса(«панса» в перекладі з іспанського означає «черево») пару пародійних персонажів, на кшталт пантагрюэля і панурга. худий і довгов’язий дон кихот поряд з низеньким товстуном зброєносцем справляють комічне враження своєю несполучуваністю.

санчо в романі виступає в ролі посередника між ідеальним світом свого хазяїна і дійсністю. щоб уникнути конфлікту, йому нерідко доводиться «перекладати» слова і вчинки «мандруючого лицаря» мовою, зрозумілою таким, що оточує. тому цей образ відрізняється двоїстістю. захоплений і в той же час приземлений, розсудливий і неосвічений, обачливий і недалекий санчо — типовий селянин, вкорінений в чуттєвій стихії народного життя.

здавалося б, йому мають бути чужі наївні мрії і неземні захоплення лицаря сумного образу(таке прізвисько санчо дав дон кихоту). але сервантес показує, що фантазії дон кихота настільки зачаровують санчо, що той часом готовий не вірити власним очам і представити те або інша подія відповідно до книжкових вигадок, якими з ним щедро ділиться його хазяїн. роману образ санчо стає усе більш значимим. у 2-ій його частині санчо стає такою ж важливою фігурою оповідання, як і дон кихот.

цікаво, що, у міру того як дон кихот поступово розчаровується у своїх ідеалах, санчо панса все більше переймається утопічною філософією свого хазяїна і ідеями безкорисливого рицарського служіння. глибоко символічний фінал роману : на тлі фізичної смерті дон кихота з особливою силою виступає вічний життєствердний початок народного духу, втілений у фігурі «вірного зброєносця», який залишається живою пам’яттю про лицаря сумного образу і його діяння.