Сочинение на тему " изображение маленького человека" в повести "станционный смотритель"

ну вот тебе готовое сочинение

одним из первых к теме “маленького человека” обратился александр сергеевич пушкин в повести “станционный смотритель”. читатели с особым интересом и вниманием слушают рассказ белкина, очевидца всех изложенных событий. из-за особой формы повести — доверительной беседы — читатели проникаются тем настроением, которое нужно автору-рассказчику. мы сострадаем бедному смотрителю. верим, что это самый несчастный класс чиновников, которых любой обидит, оскорбит даже без видимой надобности, а просто так, чтобы доказать, главным образом себе, свою значимость или на несколько минут ускорить свое путешествие.

но сам вырин привык жить в этом несправедливом мире, приспособил свой нехитрый быт и доволен тем счастьем, которое послано ему в виде дочери. она его радость, защитница, в делах. несмотря на довольно юный возраст, дуня уже вошла в роль хозяйки станции. она без страха и смущения смиряет гневливых посетителей. умеет без лишних слов утихомирить самых “петушистых”. природная красота этой девушки завораживает проезжающих. увидя дуню, они забывают, что куда-то спешили, хотели покинуть убогое жилище. и кажется, что так будет всегда: красавица хозяйка, неспешный разговор, бодрый и счастливый смотритель.. эти люди наивны и радушны, как дети. они верят в доброту, благородство, силу красоты..

поручик минский, увидя дуню, захотел приключений, романтики. он не представлял, что бедный отец, чиновник четырнадцатого класса, посмеет противостоять ему — гусару, аристократу, богатому человеку. отправляясь на поиски дуни, вырин не представляет себе, что будет делать, как сможет дочери. он, безмерно любя дуню, надеется на чудо, и оно происходит. найти в огромном санкт-петербурге минского — это почти невозможно. но провидение ведет несчастного отца. он видит дочь, понимает ее положение — богатой содержанки — и хочет забрать ее. но минский гонит его в толчки.

впервые вырин понимает всю пропасть, разделяющую его и минского — богатого аристократа. старик видит тщетность своих надежд вернуть беглянку.

что остается бедному отцу, потерявшему в лице дочери опору, смысл жизни? возвратившись, он пьет, заливая вином свое горе, одиночество, обиду на весь мир. перед нами теперь уже опустившийся человек, ничем не интересующийся, тяготящийся жизнью — этим бесценным даром.

но пушкин не был бы великим, если бы не показал жизнь во всем ее многообразии и развитии. жизнь намного богаче и изобретательнее , и писатель нам это показал. опасения самсона вырина не оправдались. дочь его не сделалась несчастною. вероятно, она стала женой минского. посетив могилу отца, дуня горько плачет. она понимает, что ускорила кончину отца. но она не просто сбежала из дома, а была увезена любимым человеком. вначале плакала, а потом смирилась со своей участью. да и не самая плохая ее ждала судьба. мы не осуждаем ее, не дуня все решала. писатель также не ищет виноватых. он просто показывает эпизод из жизни бесправного и бедного станционного смотрителя.

повесть положила начало созданию в своеобразной галереи образов “маленьких людей”.

подробнее - на -

Під впливом церкви та поезії, що фактично оспівувала лицаря як ідеал воїна, сформувався характеристика, притаманна лише справжньому лицарю:   це мужній, сильний, вправний воїн, що дотримується лицарської присяги, а саме: щодня слухати обідню, бути безстрашним, ризикувати за католицьку віру, охороняти церкви і духівництво від грабіжників, охороняти вдів і сиріт, уникати несправедливого і брудного заробітку, для порятунку безневинного йти на поєдинок, відвідувати турніри тільки ради військових вправ, шанобливо служити імператорові в мирських справах, жити бездоганно перед господом і людьми, боротись проти зла, бути щедрим, правдивим, дотримуватись слова, любити батьківщину.  для лицаря було кілька найважливіших речей – це віра, честь, серця.  вірність господу для такого воїна завжди на першому місці, молитви – невід’ємна частина його життя. зважаючи на це багато разів церкві вдавалось зібрати воїнство для хрестових походів нібито з метою визволення гробу господнього (хоча мова йшла лише про захоплення нових земель). до того ж присяга лицаря, зважаючи на тодішні настрої церкви включала в собі ненависть до «невірних».  честь полягала у дотриманні присяги і морального кодексу. ніхто не мав права спаплюжити честь лицаря без наслідків. воїн мав відстояти свою честь і міг визвати суперника на поєдинок.  однією із найпрекрасніших сторін брудного середньовіччя був феномен «прекрасної ». це був справжній культ кохання, причому кохання в основному духовного, платонічного. любов стала служінням "прекрасній і", поклонінням їй. серця була для лицаря неземним створінням, втіленням божества. у кодексі рицарської любові центральне місце займали ратні подвиги на честь "прекрасної " і її прославляння. лицар бився на турнірах, прикріпивши рукавички своєї пані до шолома і прибивши до щита табличку, чесноту, що звеличила її, і красу. на протязі x – xv ст. лицарі були більше ніж просто воїни, вони становили привілейовану групу вищого суспільства.  поділ землі співвідносився з витратами на озброєння лицаря, а шляхетна поведінка вважалася прикладом для наслідування.  лицарі несли військову службу, брали участь у хрестових походах, служили при дворах королів, заможних феодалів. з часом утворився окремий лицарський стан.  лицарство являло собою військово-феодальну єдність благородних воїнів, для яких обов’язковим був вироблений комплекс моральних та етичних правил.  посвячення у лицарі було важливою та урочистою подією, головним у її ритуалі була присяга дотримуватися лицарського кодексу честі. цей кодекс вимагав бути звитяжцем, відданим своєму сеньйору, боротися з ворогами християнства, захищати ідеали честі, гуманності, бути оборонцем слабких і скривджених.  формувалася своєрідна лицарська культура. вона визначалася поняттям станової честі, лицарським побутом, бажаннями людей, що пишаються високим походженням і прагнуть здобути багатство.  при дворах і замках заможних феодалів, де лицарі брали участь у полюванні, турнірах, спілкувалися з вишуканим товариством, в якому помітну роль відігравала жінка, складались умови, в яких ця культура набула куртуазного забарвлення.  шляхетність, увічливість, галантність, витонченість, здатність на ніжні почуття стають головними ознаками особистості лицаря. тож серед характеристик лицаря можна виділити основні: - мужність - вірність - щедрість - розсудливість - відчуття честі – свобода