Що сталося в селі спасівка? як у цю мить поводився павлусь? що ми знаємо про стосунки брата з сестрою? що з ними сталося, коли прийшли татари? про що думав хлопчик, коли отямився після поранення? зачитайте. чому він утік від козаків? які риси характеру стали в пригоді при його небезпечній мандрівці? що йому вижити? хто полонив хлопця? кому потурнак продав павлуся? хто купив павлуся пізніше? з ким зустрівся хлопчик у неволі? яка кара чекала на павлуся і за що? що врятувало? як він опинився у девлет-гірея? чи погодився прийняти чужу віру? що вчинив павлусь аби врятувати сестру? кого ще врятував від неволі павлусь? як це його характеризує? які пригоди пережив хлопчина у пошуках сестри? чи можна вважати вчинки павлуся героїчними?

на село спасівка напали татари. павлусь був відважним, він відразу кинувся рятувати сестру, яку любив. ще раніше він завжди переказував їй історії, які йому розповідав дід. нажаль він не зміг захистити сестру та батька, але йому самому вдалося втікти. по дорозі до могии, умовного знаку зустрічі козаків, його ранив татарин. коли вже павлусь прибув на місце його зустрів семен непорадний, який наказав вилікувати його. отямившись він думав про порятунок сестри.

павлусь утік від козаків, тому що, мав наміри спасти сестру. при його мандрівці йому знадобились винахідливість, розум та відважність. вижити павлусю природа, адже харчувався він рибою та іншими добутими продуктами. потурнак продав павлуся купцям, пізніше його купив мастафа - ефенді. у неволі він зустіврся з степаном швидким, своїм земляком. після доволі не приємної розмови та спроби побігу на павлуся чекала кара побиття дрітом. але його не застало покарання. під час цьої події раптово появився муффа, який повідомив: "якщо хтось знає, де знаходиться син девлет- гірея, негайно звернувся до мене". павлусь швидко розповів, що він знає місце знаходження мустафи-ага, але буде говорити тільки з його батьком. коли вже павлусь зустрівся з девлет-гіреєм вінвчиним інше. сказав що знає лише половину всієї історії і що його молодша сестра ганна знає місце його сина. коли йому з сестрою дали волю, він попросив взяти з собою степана швидкого, який був у полоні у мурафи-ефенді. це характеризувало його як сміливу та добру людину. так, вчинки павлуся були героїчними, він йшов до мети, прежив багато труднощів на своєму шляху, але все таки переміг.

Колись пастушок, переплигуючи зі скелі на скелю за козою, що відбилася від решти, посковзнувся й упав у глибочезне провалля. коли він розплющив очі, то побачив, що лежить на площі великого міста, яке складається з вузьких довгих веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час завалюються.пастушок підійшов до найближчого чоловіка, який порпався з кельмою1 серед купи каміння, й запитав, що це за місто, хто його мешканці й чи не можна було б щось попоїсти, бо він дуже зголоднів, наче кілька днів пролежав без їжі. однак на запитання пастушка ніхто навіть не глипнув у його бік, дарма що козопас обійшов мало не все місто. врешті вже зовсім зневірившися, що хтось дасть йому тут бодай окрайчик хліба, пастушок набрів на кволого дідуся, що порався біля найнижчої, напівзруйнованої вежі, й повторив своє запитання.— тут живуть самі яяни, — відповів нарешті старий. — кожен яянин знає тільки своє «я» і тому запитань іншої людини просто не чує. я ж почув тільки тому, що мене здолали немощі, і внутрішні підпори, які досі тримали мене, як вони тримають усіх яян цього міста, передчасно струхли й завалилися, як і моя вежа, направити яку мені бракує сил.— я вам охоче , — радісно вигукнув пастушок, — аби тільки трохи щось попоїсти.— яянинові годі , — скрушно мовив дідок. — ніхто не може догодити яянинові, бо тільки він сам усе знає і вміє, і то найкраще.— але ж людина мусить їсти, аби втриматися при житті! — усі тут харчуються власним «я». коли воно вичерпується, яянин умирає, проте «я» кожного із яян таке невичерпне, що всі тутешні мешканці майже вічні. мене опали немощі тільки тому, що я чужинець і справжнім яянином так ніколи й не став, хоч і прожив тут майже весь свій вік. я ледве пам’ятаю, що на початку свого життя під час сварки на кораблі, де я виконував обов’язки юнги, я випав за борт і опинився у цьому місті.— але я зовсім не хочу ставати яянином! — за рогом моєї вежі лежать кельми для новоприбулих, бери собі якусь і починай будувати свою вежу.— невже з цього міста немає виходу? — ще на початку, коли я щойно сюди потрапив, я здибав одного юродивого, який сидів біля каміння цієї вежі, котру я оце марно будую. він повідав мені, що місто має сім брам і з кожної можна вийти, хоча досі жоден мешканець цього міста не міг відчинити брами з тієї простої причини, що ніхто з тутешніх насельників не спроможний вимовити коротесенького слова, що відчиняє ці брами.— яке ж це слово? — це слово знають усі яяни: звичайнісіньке «ти». але коли хтось із яян, — а це стається так рідко, що про це ходять лише легенди, — отож коли хтось із яян пробує вимовити «ти», в устах яянина це чомусь завжди обертається на «я», і тому брами не відчиняються.