Есе "компроміс переконань - шлях до зради" по твору "мартин боруля"

драматургічна спадщина і. к. карпенка-карого — це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: "сто тисяч", "хазяїн", "суєта". сюди ж належить і комедія "мартин боруля", яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів.

драматург високо підносив роль сміху як засобу боротьби з людськими . дійсно, сміх — могутня зброя: те, над чим посміялися, втрачає свою значимість і з кумира перетворюється на предмет кепкування. сміх примушує кожного з нас критично подивитися на себе і прагнути позбавитись тих чи інших недоліків у своєму характері.

сюжет комедії "мартин боруля" письменник будує на дійсних фактах з життя родини тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. на це пішло чимало часу — і марно: дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було тобелевич, а в нових — тобілевич. карпенко-карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.

головний, персонаж комедії— це людина із заможної верхівки села. мартин боруля не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений деяких рис гуманності. та, на жаль, це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти "на дворянську лінію". коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би пояснити як слід своє дивне бажання. читаючи комедію, ми бачимо, що мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; і авторитет, і гроші — все це у нашого героя є. чого ж йому ще треба? виявляється, треба титула дворянського, який, на думку мартина, зробить його паном, а пан — це не

у своєму домі цей "міщанин-шляхтич" (так назвав свого героя журдена французький драматург мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через свої химери, але терпить, бо вважає таку " перебудову" шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.

мартин велить своїм дітям називати себе не татом, а "папінькою", а маму — "мамінькою". він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящої людини, від довгого лежання з незвички болять боки. дочку марисю хоче віддати заміж за "образованого чоловіка", сина степана мріє бачити знатним чиновником. смішно дивитися, як "правила" дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім'ї мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини.

розв'язка гостро драматична: мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (боруля — беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід мартина не визнали дворянським.

висміявши таку поведінку свого героя, карпенко-карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєї рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв.

головне — не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.