Чи виконали українці "заповіт" т. шевченка?

зі свого власного, нехай поки що незначного життєвого досвіду я зрозумів, що всі люди справді дуже різні. і це не банальна фраза, а правда життя. кожна людина прагне різного, має свої заповітні мрії, таємні сподівання та бажання. і не так вже легко розібратися в них комусь сторонньому, майже неможливо збагнути людську душу. часом — навіть свою. ще складніше з людьми творчими, бо люди з мистецьким талантом, з природним обдаруванням ніби стоять осторонь від загалу, вони не схожі на інших. свої думки вони висловлюють у своїх творах.

тарас шевченко — геніальний поет, який підніс українську літературу на новий рівень, його творчість неможливо переоцінити. нам ніколи не збагнути всієї духовної величі цієї геніальної людини, тільки з його творів ми можемо дізнатися про його внутрішній світ, сподівання та прагнення.

однією з вершинних поезій т. шевченка є його "заповіт" — прекрасний емоційний твір, в якому поет виклав свій заповіт нащадкам, тобто і нам з вами. про що ж він мріяв? я ще дужче захоплююсь силою духу та красою душі тараса шевченка, коли розумію, що більше за власну долю йому боліла доля батьківщини, така позиція варта того, щоб назвати його національним поетом-проро-ком. як ми бачимо із "заповіту", понад усе шевченко хотів бачити свою країну вільною та незалежною, хотів добробуту і щастя своїм нащадкам, прагнув бачити україну рівною серед інших світових держав.

і нам, нащадкам великого кобзаря, яким, власне, і було адресовано "заповіт", варто замислитися, чи виконали ми волю поета? мені дуже прикро, що сам шевченко не побачив свою батьківщину незалежною (ми знаємо також, що він не дожив до скасування кріпацтва, адже побачити простий народ вільним також було його мрією). незалежність україни, після стількох років і навіть сторіч боротьби та помилок, нарешті здобута. і це — найважливіша, як на мене, подія за всю історію існування нашої держави. але ж поет прагнув не тільки декларації незалежності, але й духу свободи в нашій країні, справедливості та щастя. незважаючи на фактичну незалежність нашої держави, на жаль, нас і досі переслідує безпідставний, а тому ще більш прикрий, комплекс якоїсь національної меншовартості. тобто люди, що ічно живуть в україні, українці за походженням, не вважають себе такими. як на мене, це якийсь історичний парадокс. уявімо на хвилинку, що вся інформація про людину зберігається в певній анкеті. коли б десь у "небесній канцелярії" складали питання до такої анкети, туди, безумовно, ввели б графу "національність". бо національна приналежність людини — не формальність, а риса, яка зумовлює її мислення, вдачу, життєві принципи. ця графа, так би мовити, є "обов'язковою для заповнення", але більшість людей не просто вважають себе приналежними до іншого народу (питання національних меншин — окреме питання, але цілком нормально, що в нашій країні мешкають інші народи, підтримуючи свою власну культуру, зрозуміло, що вони не вважають себе українцями, бо ними не є), велика частина українців живе без певної національної приналежності, вони ніби поза часом і простором, поза історичним і національним контекстом. мені здається, це чи не найприкріше у наш ось чому, напевно, ми ще не виконали заповіту тараса шевченка.але я з надією спостерігаю за тим, як останніми роками ситуація поступово виправляється: дедалі частіше ми чуємо українську на вулицях східних міст, розвивається наше мистецтво і спорт, вони безперечно здобувають визнання і в світі.

наразі кожен свідомий українець розуміє, що є багато проблем, які тільки належить вирішувати, ми маємо пришвидшити розвиток нашої країни і спрямувати його в необхідному напрямку. а у виборі напряму руху, напряму розвитку нам, безумовно, твори рідної літератури, а серед них і полум'яний та емоційний, сповнений болю та віри у майбутнє "заповіт" генія українського народу тараса григоровича шевченка.

Дружба з книгами - це свято ми всі любимо свята. а чи знаєте ви, що кожен, хто любить читати, може сам у будь-яку мить влаштувати собі свято? зараз я це доведу. по-перше, свято - це весело. якщо у вас поганий настрій - відкрийте гумористичну книгу. прочитайте пару гуморесок, байок або гумористичних оповідань - і вам стане весело. тобто якщо ви дружите з книгами, ви у будь-яку мить можете підняти собі настрій. по-друге, свято - це цікаво. той, хто дружить з книгою, може дізнатися дуже багато цікавих речей. читайте науково-популярні книги - і ви будете знати цікаві факти про що захочете. існує багато книг про майже усі сфери людської діяльності. історія, фізика,  біологія, ія, астрономі все це дуже цікаво. якщо ви вважаєте нудною, наприклад, , ви просто не читали книг, де про розповідається цікаво.  по-третє, свято - це багато друзів. коли ви багато знаєте, ви завжди маєте, про що поговорити. це приваблює людей, бо з такою людиною цікаво спілкуватися.  по-четверте, свято - це подарунки. всі люблять подарунки, особливо незвичайні, оригінальні. книги вам навчитися робити такі речі власними руками. це так приємно - вміти зробити річ, що перетвориться на гарний подарунок! тому любіть книги, і у вашому житті завжди буде багато свят.