Скласти казку як весна і зима зустрілись

кажуть в народі, що всередині лютого зустрічаються дві пори року — зима та весна. іде зима, стара, втомлена, змарніла, одяг на ній латаний, а в руках — торба дірява, з якої сиплеться торішнє зерно. весь урожай поїла зима, час їй залишати землю.

 

а назустріч старій зимі виходить молода дівчина — весна-красна. вдягнена красуня в зелені шати, личко у неї рум'яне, веселе, а на голові — пишний вінок квітів.

—   здоров будь, зимонько! — вітається весна.

—   і тобі день добрий,— відповідає зима.

—   час тобі, бабусю, поступитися мені, я пануватиму на землі,— каже молода красуня.— усе, що люди запасли, ти поїла, спорожнила комори та клуні.

—   ні, весно, це ти прийшла зарано,— бурчить стара,— я ще володарка на землі.

—   давай змагатися,— пропонує весна,— хто переможе, той і залишиться.

погодилась зима. стали вони силою мірятись: то стара віхолою та морозом повіє, то молода теплом та сонячним променем пахне.

а в народі зустріч двох пір року стрітенням назвали і примітили: цього дня погода може кілька разів змінюватись. яка з них переможе, така і пануватиме невдовзі.

йде весна по землі легкою ходою, світу радіє, сонечку посміхається. а як за гору зайшла, тут назустріч їй зима сива. дорогу перегородила і каже весні:

- повертай назад! я тут господарюю, я тут володарюю!

а щоб слова її дзвінкіше та міцніше звучали, махнула зима рукавом і наслала мороз тріскучий на землю. дивиться весна на неї з посмішкою і ласкаво відповідає:

- минув твій час, відступися, геть і мороз твій хоч тріскуч, та вже не пекуч!

але зима від слів таких ще пущі злиться починає, дзигою по землі в'южить, хитрощі та виверти свої в хід пускає, білосніжних коней на закликає.

- скачіть, слуги мої вороні, по озерах та річках, закрийте лід подвійною фортецею, щоб затріщав та застогнав він.

полетіли коні над озерами та річками, указ зими виконують, лід подвійний товщею зміцнюють. тільки марні їхні зусилля – лід між тим темніти та мрачнеть почав, а це вірна ознака близької весняної відлиги.

- не працюй, зима, даремно, відступися, - каже їй знову весна, - я, хоч молода, але сильна. а старість та сива старість твоя проти юності та краси моєї тільки слабкіше стають. закувала ти річки, але не на повіки. ось і лід твій натовп, та тільки став він простий від погляду мого жаркого та дихання свіжого.

лютує зима ще сильніше від слів таких для неї пекучих і підступних, та не знає вона, що весна володіє чарівною силою - всі води та ключі відмикає.

але зима так легко відступати не хоче, свою перевагу перед весною відстояти намагається-в поєдинок сили та влади вступає. ще міцніше мороз на землю насилає та такий, що він і залізо рве і на льоту птицю б'є. та й кінь її сивий тут же поруч копитом відстукує, що є сечі хуртовини та хуртовини піднімає.

тут, звідки не візьмись, супутник весни - грач на гору злетів. слово чарівне весні зверху заспівав:

- кріпися весна! запали снігу, заграй яри!

посміхнулася грачу весна, рум'янцем залилася і в мить хуртовини капелями обернула.

але зима не відступає - нові мости будує! та тільки весна по ним йде і ламаються вони від ходи її спекотної.

- відступи, піди убік, - мовить весна, - минув твій час, не витрачай сили даремно. немає зими,яка не закінчувалася б. ось і вік твій холодний вже закінчується.

зима ніяк не заспокоїться, у відповідь ще пущі весну лає, але від усердий своїх лише тане. а весна дивиться на неї і розквітає. адже як зима не злиться, а весні їй все ж доведеться підкоритися!

Если речь идёт о немой сцене, то: автор. заканчивая произведение немой сценой,даёт каждому читателю продолжить пьесу и закончить её по своему. автор подталкивает к тому.что бы читать осмыслил всё то. о чём прочитал и подумал над тем, как эта пьесса может закончится в такой ситуации? ведь денег нет. но и многие "косяки" исправлены. это является особенностью пьесы - возможность додумать её конец.