Іть скласти короткий жартівливий вірш про телефон.

у мене є друг- телефон. він не звичайний, а п'ятий "айфон"! разом із другом і їм, і гуляю. життя без "товариша" не уявляю.

– ото світ, ото прогрес,

вже дістала атс,

нема ладу там у них,

роблять курям все на сміх.

час мобільний нам купити,

досить світом вже коптити,

сказав дід, поставив крапку,

на чолі почухав складку.

завтра в місто вирушаю,

та мобільний там придбаю,

баба бачить дід кипить,

охолоне, як поспить.

та на ранок швидко встав,

геть їй слова не сказав,

рушив в місто, хай іде,

чи до діла доведе.

вже скипів в печі обід,

ось і суне з міста дід,

капелюх на голові,

кури з ляку втекли всі.

а мобільний у кишені,

ще й гарантія у жмені,

час вже порати скотину,

в діда згорбило геть спину.

щось ті кнопки натискає,

а що тисне сам не знає,

пішла баба в хлів сама,

діда мучить сатана.

що натиснув сам не знає,

хтось до нього промовляє,

каже там якась дівиця,

у коханні вона левиця.

зробить все, що він захоче,

і завзято так регоче,

зашарівсь дід, як той мак,

хочу так і хочу сяк.

а вона все не вгаває,

з діда дух вже вилітає,

в слухавку сопе, мов міх,

а дівицю бере сміх.

– що старий, досить дрімати,

час до діла приступати,

роздягайся до гола,

у кохання піде гра.

одна рука пішла в хід,

уже голий стоїть дід,

вже готовий в наступ йти,

де дівицю ту знайти.

баба брязкає дверима,

голий дід перед очима,

– одурів, старий віслюк,

чує в двері хтось тук-тук.

кума в хату залетіла,

стоїть лупає очима,

витріщила свої очі,

мовби щось сказати хоче.

тут, як стала реготати,

дід кальсони став вдягати,

– куме, ти не гарячкуй,

добре стань та поміркуй.

я сама вже скільки літ,

геть не милий білий світ,

візьміть мене у свій кут,

геть не страшний божий суд.

будемо тебе шанувати,

– досить, кума, жартувати,

був у місті геть спітнів,

– діду, тут без зайвих слів.

іди на ліжко та чекай,

стій, куди ти, не тікай,

ще таке не бачив світ,

у кальсонах тікав дід.

Пісня і танець - це рідні брат і сестра
Вранці жайворонки видзвонювали мелодії, які, змішуючись із звуками і трелями сопілок пастушків, наповнювали повітря дзвінкою, веселою музикою. Пшениця, колихаючись від подиху вітру, шуміла, говорила. Сміялися, жартували женці, і поле швидко укривалося снопами. Невгамовно проходили хвилина за хвилиною... Коли це враз почувся голос дівчини: “Гляньте, гляньте! О, як танцює пшениця!” Дівчина стояла, нахилившись над своїм зв’язаним снопом і, показуючи серпом перед собою, пильно дивилася на колосся пшениці і, усміхаючись, стежила, як те колосся колисалося, гойдалося, наче танцювало, наче востаннє вело свій танок на лоні матері-природи.
Невідомо, що в ту мить відчувало дівоче серце. Захоплена якимось дивним почуттям, дівчина защебетала дрібну коломийку і пішла кружляти, танцювати, не звертаючи уваги на колючу стерню. Інші женці якусь хвилину здивовано дивилися на неї, а далі, наче заворожені грою невидимого музики, покидали роботу і теж пустилися в танець. Здавалося, що уся природа ясного літечка співала, щебетала, зайнялася дивним весіллям.