Написать діалог на тему моя зустріч з тарасом шевченком

поети завжди описували красу україни і бажали розцвісти нашій крилатій батьківщині. так само ще змалку описував її красу і тарас григорович шевченко. багато років пройшло, але його поеми читають і дорослі й малі, і українці, й іноземці.

якби я зустріла великого поета, то розповіла б усе про нашу вітчизну. в його часи було гірко і страшно, але він не боявся. тож я думаю, що йому буде соромно за нас, адже ми засмічуємо нашу країну і нашу мову. хоч ми вже не бідна держава, і люди не гинуть від рук катів.

я думаю, що він би відповів мені так:

— любіть державу рідну! це ж ваш дім, гніздо у мене за вас душа болить. як так безсовісно можна жити? чому у серці вашім темнота безпросвітна? про красу країни треба дбати і тоді ми всі із гордістю зможемо сказати: яка красива в нас держава, вона в нас вільна й величава!

любіть україну!

Українські народні пісні є невмирущим джерелом вічної зваби, вони завжди лунають над нашими рідними просторами і легко злітають на крилах мелодій далеко за межу української землі. без народних пісень взагалі неможливий повноцінний духовний розвиток людини та її життя. пісню згадують старі і молоді, в колективі і на одинці, у будні і свята. адже саме народні пісні володіють незвичайною здатністю полонити серця людей, саме вони мають крила, мелодію і слово. саме пісні окрилюють бажання і підносять настрій, овівають радістю відпочинок і надихають у праці, тамують душевну біль і розраджують у горі, множать сили у боротьбі і не нам впасти духом. «нема кращих співаночок, яку нашім краю», – пишаються перед усім світом рідною піснею українці. завдяки особливостям української народної пісні ми не тільки отримуємо невмируще джерело мудрості, але й єднають нас з родом, своїм народом і усім світом. а завдяки найдавнішім з найдавніших пісень, колядкам і щедрівкам, ми отримуємо можливість повернутися до минулого, до життя наших предків, краще зрозуміти все, що було у середньовіччі. щедрівки і колядки найчастіше прославляють звичайну трудову людину, бажаючи добрим господарям статків і щастя, роблячи це щедрими кольорами поетичного домислу. високою поезією в них овіюється постать української жінки, справжньої господині. вона облагороджує все навколо, до чого б не доторкнулися її руки: «по дрова пішла – золото внесла, по воду пішла – мед-вино принесла». не менш невтомний трудар та ще й воїн-богатир і красень, у якого може закохатися навіть королівна, – український парубок. у українського хлопця в піснях все незвичайне – і сила, і зброя, і кінь. а ось образи дівчат огорнені в народних українських піснях серпанком захоплення й ніжності, вони зачаровують нас поставою, працьовитістю і вродою. з приходом весни по українській землі линули весняні пісні, так звані веснянки, усі до одної сповнені радісного і світлого відчуття відродження природи після зими: «розлилися води на чотири броди, ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке! ». весняне відновлення природи завжди викликало надію і радість, тривожило молоді серця і вкладало в них надію на краще майбутнє. лірична українська пісня несе в собі велику народну мудрість и високі моральні цінності. герої народних пісень завжди були на боці скривджених, розрахунку в них протиставляється кохання, багатству – краса. українська народна пісня поетизує вірність, щирість почуття, щедрість, доброту і працьовитість. наша рідна пісня була в походах по шляхам ратної слави, в кривавих січах, вона злітала з вуст кобзарів під тихий гомін кобзи, вона розповідала про героїв українського народу – гонту і залізняка, кривоноса і хмельницького, дорошенка і вишневецького. українська народна пісня завжди була спільницею повстанців і борців за незалежність, чумаків, солдатів, жовнірів і заробітчан. вона яскраво відображала і неволю, і кріпаччину, і важку долю українського трудового народу. пісні українського народу набули широкої слави та користуються популярністю у всьому світі, тому нас повинна переповнювати національна гордість, як переповнювала вона колись відомого українського письменника і драматурга о. п. довженка: «навряд чи співають так гарно і голосно, як у нас на україні. пишеться це не з бажання виставити себе перед світом у прибільшено-вигідному світлі, а в ім’я реалізму, з чим усі, хто співає, згодяться одностайно». линуть звуки благовісні, в’ється радість, наче птах. наша дума, наша пісня не загине у віках» – відлунює словам о. довженка вірш м. рильського. тому ж нехай українська пісня живе не тільки в наших серцях і побуті, але й на сцені і в безмежному просторі радіоефіру, нехай вона у первозданному вигляду підкорює простір інтернету і соціальних мереж, приваблюючи нових прихильників серед молоді, серед таких, як ми.