Обратите внимание на употребление глаголов. составьте словарь глаголов, имеющихся в стихотворении. определите их лексическое значение. какие глаголы : действия или состояния? стихотворение бесы

анализ стихотворения а.с. пушкина "бесы"осенью 1830 года пушкин приехал в болдино улаживать имущественные дела перед женитьбой и надолго остался там из-за холерных карантинов. тогда и было написано стихотворение «бесы».стихотворение построено на множестве повторов разных уровней: композиционных, лексиче­ских, звуковых.мчатся тучи, вьются тучи; невидимкою луна освещает снег летучий; мутно небо, ночь мутна.это четверостишие повторено трижды, оно звучит лейтмотивом стихотворения и делит его на три композиционных отрезка. первые две части — по три восьмистишия каждая; последняя часть гораздо короче и состоит из одного восьмистишия. многочисленные повторы прекрасно пе­ круговое движение снежных вихрей. постоянно повторяются образы кружения, мутного освещения, мглы, сбивающие с толку.второе четверостишие возвращает взгляд на землю при чисто фольклорной реплики: «еду, еду в чистом » со второго восьмистишия появляется бес. в появлении своем он про­ходит как бы несколько ступеней, становясь все более и более реальным. сначала ямщик выска­зывает предположение: «в поле бес нас водит, ». затем он придает воображаемому бесу все более и более осязаемые черты: посмотри: вон, вон играет,дует, плюет на меня; вот — теперь в овраг толкает одичалого коня; там верстою небывалой он торчал передо мной; там сверкнул он искрой малой и пропал во тьме пустой.присутствие нечистой силы нарастает. следом за суеверным ямщиком почуяли неладное кони: кони «что там в поле? » — «кто их знает? пень иль волк? »автор постоянно акцентирует внимание на дороге, на конях, на колокольчике, подчеркивает, что путники сбились с дороги, заблудились, им страшно. в тот момент, когда «кони снова по- неслися», наступает кульминация: бесы приобретают вполне реальные черты, теперь их видит не только ямщик, не кони, а сам седок, обозначенный лирическим «я». с этого момента земля в стихотворении совсем исчезает и начинается вакханалия, шабаш: бесконечны, безобразны,в мутной месяца игре закружились бесы разны,будто листья в их! куда их гонят? что так жалобно поют? домового ли хоронят,ведьму ль замуж ? образ бесов вводится здесь целым комплексом средств, обрушивается, как настоящий обвал. по­следняя строфа вновь возвращает читателя к началу стихотворения, заставляя по-другому взглянуть на ту же картину. тучи параллельны бесам, напрямую связаны с ними. мчащиеся тучи оказывают­ся мчащимися бесами. невозможно понять, кто есть кто. в результате резко ослабевает реальность и тех, и других: мчатся тучи, вьются тучи; невидимкою луна освещает снег летучий; мутно небо, ночь мутна.мчатся бесы рой за роем в беспредельной вышине,визгом жалобным и воем надрывая сердце «бесах» изображен символический образ мира, сбившегося с пути, и состояние души, охваченной трагическими страстями. с первых же строчек читатель погружается в стихию тоски и тревоги, жутких предчувствий (образ кружения, снежного вихря, бесконечного, бесовского кру­говорота метели — эти мотивы воссоздать картину мира, сбившегося с пути). в «бесах» воплощена своеобразная иерархия зла, многоликость враждебных стихий, опутавших личность и сбивающих с пути россию.     не

разом із героєм роману д. свіфта «мандри гуллівера» я побувала у фантастичній ліліпутії. це дуже незвичайна, дивовижна і красива країна. важко уявити собі приємніший краєвид. уся місцевість здається суцільним садом, а обгорожені лани нагадують грядки квітів. лани межують із лісами. столиця ліліпутії мілдендо обнесена муром, по якому навколо всього міста може вільно проїхати карета. це місто перетинають дві великі вулиці, ділячи його на чотири квартали, будинки мають від трьох до п’яти поверхів, на базарах і в крамницях багато всілякого краму.

жителі ліліпутії — дуже маленькі люди, дюймів із шість на зріст. звичайні люди поруч із ними велетнями. недарма тубільці назвали гуллівера «чоловік-гора». хоча ліліпути і взяли в полон лемюеля, проте поводилися вони з ним досить приязно. наприклад, коли зв’язаний гуллівер захотів їсти, до нього приставили багато драбин, і до рота полоненого полізли сотні тубільців з їжею в кошиках. до речі, їжа була дуже смачною, тубільські жінки вміли добре готувати. зналися ліліпути і на медицині. коли гулліверу намазали руки й обличчя маззю з приємним запахом, то біль, заподіяний стрілами, за кілька хвилин утамувався. жителі ліліпутії — чудові . вони досягли великих успіхів у механіці. у них було багато пристроїв на колесах, щоб поперевозити колоди та інші важкі вантажі. маленькі люди були дуже хоробрими. вони наважувалися залазити на гуллівера і ходити по його тілу. при цьому вони зовсім його не боялися, хоча полонений порівняно з ними був гігантським створінням.

споконвіку в ліліпутії були вельми своєрідні закони та звичаї. шахрайство вони вважали дуже тяжким злочином, і тому часто карали за нього смертю. неправдомовців та невдячних людей теж віддавали на ганебну смерть. кожен, хто надасть достатні докази, що протягом сімдесяти трьох місяців він точно виконував усі закони країни, діставав право на певні пільги. до того ж він одержував премію і титул снільпела, який додавався до імені, але не переходив до спадкоємця.

призначаючи кого-небудь на державну посаду, ліліпути передусім звертали увагу на моральні якості і тільки потім дивилися на здібності. вони вважали, що найвища розумова обдарованість не може заступити браку моральних чеснот.

на жаль, так було задовго до того, як гуллівер потрапив у ліліпутію. дід імператора запровадив зовсім іншу практику в державі. тепер для того, щоб отримати міністерську посаду, треба було взяти участь у змаганні танцюристів на канаті. хто найвище підстрибне, той отримає найвищу посаду державного службовця. також запровадили найвищі відзнаки — шовкові нитки синього, червоного та зеленого кольорів. ними стали нагороджувати тих, хто виявляв найбільшу спритність у стрибках через палицю. її тримав імператор горизонтально то вище, то нижче.

правитель ліліпутії називав себе «імператором». він був дещо вищим на зріст за своїх придворних, і вже через це всі його дуже поважали. імператор наінша в себе окрасою і пострахом всесвіту, монархом над монархами. говорив, що і «їм ногами спирається на центр землі, а головою сягає сонця.

критика твору

                              подорож до ліліпути була дуже цікавою. мені здалося, що я побувала там разом з гулівером. мене зачарували чудові її краєвиди, схожі на театральні декорації міста, працелюбні та добрі тубільці. але я б не хотіла жити в країні, де точиться багаторічна війна з сусідньою країною. та ще й привід для війни смішний.мешканці двох країн ніяк не можуть дійти згоди, з якого краю треба розбивати яйця. а ще мені б не хотілося, щоб моїм народом правив такий дивакуватий імператор.