Есе на тему "навіщо нам сьогодні знати про священні книги"

кожен повноцінний народ має власну історію, культуру, цінності. до таких цінностей ми, як правило, зараховуємо фольклор, легенди, священні книги. але навіщо нам сьогодні знати про священні книги? я вважаю, що роль священних книг у житті людини неоціненна. вони нам знання, розвиватися духовно. це те, що підживлює народ зсередини. такі книги розпові про історичні події, людей, посланців всевишнього. у світі існує три таких письма – веди, біблія й коран. наприклад, веди – це пам’ятка індійської культури. означає вона «священне знання». релігія вед – це художні образи, до яких впродовж багатьох віків звертаються митці. ще однією священною книгою є коран – основа мусульманської релігії. це своєрідна збірка проповідей мухаммеда, яка впливає на культуру народів сходу. ну і, звичайно, біблія – наша священна пам’ятка літератури. у перекладі з грецької означає «книга». це єдиний і неповторний символ усього християнського народу. хоч ми й сприймаємо його, як єдиний текст, та відомо, що біблія писалася різними авторами й у різний період часу та навіть різними мовами. вона увібрала в себе   історичні події святих, гімни, повчання, афоризми та багато іншого. та найголовніше – заповіді божі. саме вони впродовж віків наставляють народ на праведне життя. хоч ці писання на перший погляд різні, та головною метою є усвідомити людині світ, самого себе, відкрити душу. священні книги людства як пам’ятки культури і джерело літератури вже багато століть несуть мудрість та вчать від найменших до найстарших основним цінностям у житті. кожен епізод, образ спонукає до праведного життя. це справжній духовний досвід минулих поколінь. тому загальнокультурне значення священних книг є неоціненним.

Ой високо сонечко зиходить, а низенько заходить, ой наш пан, і наш пан отаман та й по риночку ходить, своїм хлопцям, а бравим молодцям словесно і каже: «гей, ой ви, хлопці, ви, добрі молодці, та вставайте, вози мажте! » гей, хлопці встали, вози підмазали, нові ярма понаривали, гей, нові ярма понаривали, сірих воливпозапрягали. вози риплять, а ярма бряцають, сірі воли ремиґають, за ними йдуть молоді чумаки, кнутиками махають ой як узяли наші чумаченьки з-під буерака виходити, ой як і взяли ворожі здобишнички частому до нас доездить; ой виїхало ворожих здобишничкив сорок коней ще й чотири, ой як стали вони свідомо возів, — і а всі вози запинили: «ой ви, чумаки, всі ви яретичи, багацько грошей є у вас? » «гей, чи є у нас гроші, здобишнички, сорок тисяч ще й чотири! » «ой ви, чумаки, всі ви яретичи, який у вас і отаман? » ой як зійшлося наше суспільство і докупи головами, як пощитали, зараз і сказали: «гавриленко — наш отаман! » ой як вискочив ворожий здобишничок та й на коня вороного, ой як ударив срібним списом у груди — аж йому спис зогнувся: ой гавриленко варто, не заступився — обернувся, посмі «ой що ж ми будемо, наше суспільство, що ж тепер будемо робити, ой що багато ворожих здобишничкив з цього світу і губити? ! ой піднімайте, хлопці, вийя вгору, таганами пидоприте, ой беріть з возів, беріть шнуровання ще й ватажку почепите! » гей, ось же тобі, превражеский ватажку, та й на світі не жити: ой оце ж тобі, превражеский ватажку, нас десяти не побити!