Художні засоби в творі ілля муромець і соловей розбійник

добрий молодець, славний город, старий дуб, чисте поле, ворон чорний, сонце красне, місяць ясний, буйна голова, стріла калена, тятива шовкова, ліси темні, добрий кінь, русь свя­та, мурзи погані епічна речитативна пісня княжих часів — билина, втративши музичний су­провід, залишила в собі, проте, ознаки того, що колись виконувалася під музику. вона й досі звучить, як пісня, завдяки використанню типових для фольклору ху­дожніх засобів. яких саме? зазвичай у билинах рядки віршів завжди мають однакову кількість наголосів, хоча кількість складів у них може бути різна. перший наголос найчастіше падає на третій склад від початку, а останній — на третій від кінця. наголоси в середині рядків вільні. таким чином автори билин наближали билинний вірш до ритмізо­ваної прози. щоб зберегти ритмомелодику билини, часто під час виконання роз­тягувалися слова, переміщувалися наголоси. повтори і плавного, урочистого, повільного звучання: під город, під чернігів під’їжджав. під городом, під черніговом, не ворон чорний небо укриває не туман налягає, стоїть сила-силенная… сталі епітети — «ворон чорний», «сонце красне», «місяць ясний», «русь свя­та», «мурзи погані» — налаштовують слухача на певне сприйняття героя, події, створюють настрій. велику роль у створенні образа головного героя відіграють епітети: ілля муромець — «добрий молодець», його називають «старим (отже, до­свідченим) козаком», князь звертається до іллі: «добрий молодче». для створення образу билинного богатиря використовується гіпербола. на­приклад, ілля одною рукою коня тримає, другою рукою дуба рве. дуби рве самі коренистії та мости мостить, шлях укладає та все прямоїжджий. уповільнює оповідь, робить її урочистою використання звертань: невже ж ти, коню мій богатирський, по темних лісах зо мною не їжджав… особливого звучання билині зачин і кінцівка: гей, у славному та у городі у муромлі, та у тому селі та карачарові гей, то не старий дуб к землі нагинається, ой то добрий молодець ілля муромець батьку-матері уклоняється… тут-то славному козаку іллі муромцю славу співаютя по всім землям, по всім , однині і довіка, а вам на многі літа! названі ознаки билини свідчать про своєрідність цього давнього епічного жан­ру, який існує декілька століть. сам час його відшліфовував, визначав традиційні художні засоби, зробив його незабутнім. читаючи билину, можна в уяві порину­ти в минуле, торкнутися джерел нашої літератури, почути голоси наших предків.

Вромане ф.м.достоевского «преступление и наказание» заложен глубинный философский смысл. автор не просто рассказывает нам одного убийства, это не детективный роман. об этом свидетельствует, прежде всего, та особенность композиции произведения, что писатель сразу же показывает нам и преступление, и самого убийцу, а о причинах столь страшного поступка мы должны догадываться сами. в первую очередь, на мой взгляд, пугают картины бедности и нищеты, описанные в «преступлении и наказании». образ желтого и грязного петербурга невольно погружает читателя в обстановку социального неравенства, несправедливости. люди резко делятся на нищих и тех, для кого нищие ничего не значат. ряд страшных картин появляется перед читателем в первой главе романа: пьяная девочка на площади, которую видит раскольников, сбросившаяся с моста женщина, да и само замужество дунечки. мысли о жестокой несправедливости начинают тревожить не только автора и его героев, но и читателя. мы страдаем вместе с катериной ивановной, сонечкой, самим раскольниковым и дуней из-за того, что все эти люди не могут реализоваться в жизни, должны идти на преступление только ради того, чтобы просто выжить, найти что-то поесть себе и маленьким детям. но главное в романе не описание социального устройства общества, а философская идея раскольникова – деление всех людей на «обыкновенных» и «необыкновенных». постепенному развенчанию этой теории и посвящен весь роман. и главная цель автора – заставить читателя задуматься о ценности человеческой жизни. несостоятельность идеи раскольникова подчеркивает система образов романа. лужин и свидригайлов – «двойники» главного героя. у каждого из них есть своя теория. свидригайлов придерживается принципа «всё дозволено», который напоминает идею раскольникова. они оба способны переступить через жизни других людей для достижения своих целей. и оказывается, что на совести свидригайлова уже много тяжких преступлений. лужин же придерживается собственной теории «целых кафтанов». он представитель «делового мира», покупающего людей за гроши. он не обращает внимание на такие качества, как доброта, жалость, человечность, считает их совершенно ненужными, только мешающими настоящему деловому человеку. развенчание теории раскольникова происходит и в сознании самого героя. он сам осознает свою вину и тяжесть своего преступления. роман «преступление и наказание» заставил задуматься меня о реальных возможностях человека, о том, на что каждый из нас имеет право. я считаю, что каждый человек, в первую очередь, личность. и никто не может лишать нас жизни. это страшный грех. я считаю, своим романом «преступление и наказание» ф.м.достоевский предостерегает свое и последующее поколения.