Какие одни из самых известных произведений гоголя изучают в 9 классе?

vii —iv ст. до н. е. — це історичний період, який характеризується неспокоєм, війнами, міжусобицями. родові зв'язки розривалися, родючі землі захоплювала знать. безземельні селяни готові були зі зброєю в руках добувати собі шматок поля. у цей неспокійний час героїчні ідеали минулого втрачають привабливість, відходять у небуття. у багатьох країнах владу захоплюють тирани. (до речі, словом «тиран» тоді називали людину, яка мала владу, але не мала на неї спадкових прав.) новим правителям-тиранам потрібно було встановлювати свій авторитет. для надання блиску своїй владі тирани запрошували до себе художників, які прикрашали резиденції правителів, і поетів, які уславлювали їхні імена. героїчний епос із його повільними розповідями про давноминулі події сприймався як голос учорашнього дня, що не дає відповіді на болючі питання нової епохи. отже, у vii —iv ст. до н. е. на зміну гомерівському епосу прийшла лірика, яка розкривала внутрішній світ людини, передавала її настрої і почуття. елліни виконували ліричні твори під акомпанемент музичних інструментів, найчастіше дзвінкоголосої ліри — улюблениці орфея. поети-лірики, які жили в післягомерівську епоху, учили людей стійко переносити лихо, протистояти ворогам, цінувати кохання. герої творів архілоха — прості люди, які раділи життю, боялися втратити близьких і рідних, ненавиділи і кохали. людина — маленька краплинка в океані життя. архілох закликає захитатися від лиха, боротися з ворогами, бути непохитним у горі і нещасті, але разом із тим поет навчає людей не хвалитися перемогою, уміти стримувати радість і плач, адже людське життя постійно змінюється, на зміну журбі обов'язково настане радість. архілох нагадує людям, що боги, які життям, часто піднімають із землі вбитих горем, і навпаки — самовпевнені і горді можуть упасти так низько, що стануть жебраками і підуть світом із зігнутою спиною. «без думок і без мети». архілох є, по суті, першим ліричним поетом, який яскраво, виразно і конкретно описує стан людини, її душевні пориви і переживання. він звертається до багатьох жанрів, його твори вирізняються чіткістю форм і виразністю. на батьківщині архілоха на його честь було споруджено святилище, в якому зберігалися свідчення про його життя і твори. існує легенда про те, що морські хвилі прибили до берега острова лесбос ліру загиблого орфея. саме на цьому острові народилася геніальна поетеса сапфо. вона належала до знатного роду, жила у вигнанні. однак політичні теми її зовсім не цікавили і ніяк не відбилися на її творчості. про своє особисте життя поетеса говорить у декількох рядочках, де згадує про кохану дочку клеїду та про свого безпутного молодшого брата харакса. поетеса оспівувала кохання. вона мала палке серце, уміла цінувати «ласку весни, // розкіш, красу, // сонця ясне проміння». її твори легкі й радісні. закоханому серцю ліричної героїні сапфо здається, що той, хто щасливий сидить біля неї і слухає, і ловить голосу її ніжного бриніння, подібний до богів. любов змушує серце зупинятися в грудях, язик німіти; у вухах чути шум, а очі в цю мить наче нічого не бачать. закоханий блідне і тремтить, безсило никне, мов трава пожовкла, коли поряд кохана. до тематики любовної лірики сапфо наближаються епіталамії — її весільні пісні, що виконувалися під час обряду і мали фольклорні мотиви. про сапфо складено безліч легенд. в одній із них розповідається, що поетеса через нещасливе кохання заподіяла собі смерть: кинулася в море зі скелі. та достеменно нічого не відомо. до сапфо поетами були лише чоловіки. ця тендітна жінка довела античному світові, що жіноча лірика тонше передає найінтимніші людські почуття. і світ оцінив талант сапфо: її профіль чеканили на монетах, чоловіки мріяли про неї, а платон назвав її «десятою музою». давньогрецькі міфи і твори писемної літератури, що збереглися до наших часів, саме і є тим джерелом, з якого ми можемо дізнатися про побут, звичаї, культуру давніх греків.