Какое было отношение к рабам в риме

Рабы не имел гражданства и имущества, но периодически рабовладельцы щедро одаривали своих подневольных и позволяли рабам иметь наложниц (сексуальных рабынь) или семьи. они могли давать им деньги и предметы личного обихода за верную службу или случаи защиты, связанные с риском для жизни. гуманное отношение, нормальное одеяние и питание, необходимое лечение – неслыханная щедрость хозяев. иногда рабам удавалось скопить значительную сумму денег, чтобы откупиться и жить свободно. так возник особый класс бывших подневольных или «вольноотпущенников» – прослойка между вольными и рабами, но прав у них по-прежнему почти не было. жизнь невольника была тяжелой, скучной и однообразной, напрямую связанной с родом занятий или мерой ответственности. более одаренным рабам доставались ремесла или искусство, а сильные выполняли самую тяжелую работу – были гладиаторами или оруженосцами воинов. смерть раба никого не огорчала – на их место брали других, зачастую это было более прибыльно. но вновь прибывших приходилось держать в жестких рамках и тяжелых кандалах, чтобы они не представляли угрозы для хозяев. убивать рабов запрещалось, но можно было продать, подарить, за увечья и членовредительство налагались большие штрафы. прокаженных, калек, немощных и неизлечимо больных невольников предписывалось отвозить на удаленный остров эскулапа, чтобы «умереть свободными».

Плохое, их заставляли работать без отдыха, били, наказывали, не кормили

ответ:М'ясо не було постійним компонентом селянського раціону. За Н.Бржевського їжа селян, в кількісному і якісному відношенні не задовольняла основні потреби організму. "Молоко, коров'яче масло, сир, м'ясо, — писав він, — словом всі продукти, багаті білковими речовинами, з'являються на селянському столі у виняткових випадках — на весіллях при розговінні, в престольні свята. Хронічне недоїдання-звичайне явище в селянській родині". Бідний мужик досхочу їв м'ясо виключно тільки на» загвини " тобто в день змови. До цього дня селянин, як би не був бідний, обов'язково готував собі м'ясного і наїдався, так що на наступний день лежав з розладом шлунка. Рідко селяни дозволяли собі пшеничні млинці з салом або коров'ячим маслом.

Іншою рідкістю на селянському столі був пшеничний хліб. У " статистичному нарисі господарського становища селян Орловської і Тульської губерній» (1902) м.Кашкаров зазначав, що «пшеничне борошно ніколи не зустрічається в побуті селянина, хіба лише в привозяться з міста гостинцях, у вигляді булок і т. п. на всі питання про культуру пшениці не раз чув у відповідь приказку: «білий хліб — для білого тіла». На початку ХХ століття в селах Тамбовської губернії склад споживаних хлібів розподілявся наступним чином: Борошно житнє — 81,2 %, Борошно пшеничне — 2,3 %, крупи — 16,3 %.

З круп, що вживаються в їжу в Тамбовській губернії, найбільш поширене було З неї варили кашу» сливуху " або Куліш, коли в кашу додавали свиняче сало. Пісні щі заправляли рослинною олією, а скоромні щі забілювали молоком або сметаною. Основними овочами, що вживаються в їжу, тут були капуста і картопля. Моркву, буряк та інші коренеплоди до революції в селі вирощували мало. Огірки з'явилися на городах тамбовських селян лише за радянських часів. Ще пізніше, в передвоєнні роки, на городах стали вирощувати помідори. Традиційно в селах культивували і вживали в їжу бобові: горох, квасоля, сочевицю.

Объяснение: