Які позитивні і негативні образи є в романі чорна рада

Центральним у романі є образ соціальних низів, черні (звідси й на­зва «чорна рада»). це узагальнений демократичний образ українського народу — запорозьких козаків, міщан, селян тощо… усі історичні персонажі роману, крім сомка, — брюховецький, васюта, вуяхевич — позначені владою й користолюбством, зажерливістю й підступністю. автор ставиться до них з неприхованою антипатією: «мізерна пиха розгорнулась усюди по гетьманщині. почали знатні коза­ки жити на лядський кшталт із великої розкоші… запобігаючи царської ласки, кожен себе глядить, аби йому було добре. о, неситая жадоба старшинування! гнешся ти перед усякою поганню в дугу, аби тільки вер­ховодити над іншими». брюховецький — це політичний авантюрист і безчесна людина, яка давно втратила елементарну гідність і ловить у свої сіті простаків, до лукавства й демагогії: «усі будемо рівні! »; «хліб та вода — козацька їда» тощо… батько і син шрами, сомко щиро засмучені долею рідного краю, усе роблять, аби не допустити брюховецьких та їм подібних до влади, про­те, на жаль, це не вдається. сомка та його побратимів змальовано в ро­мані найповніше і найпозитивніше. якима сомка виведено як продов­жувача справи б. хмельницького. про це свідчать сомкові слова: «зло­жити до купи обидва береги дніпрові, щоб обидва… приклонились під од­ну булаву! виженем недоляшка (тетерю) з україни, одтиснем ляхів до самої случі — і буде велика одностайна україна». з любов’ю зображений кулішем і паволоцький полковник шрам, палкий поборник об’єднання україни… чесний і скромний, шрам не терпить людей, які продалися шляхтичам за «лакомство нещасне» і зли­галися з поневолювачами народу… образ шрама, козацького полковни­ка і священика в одній особі, — це узагальнення характеру запорожців-старшин, їхніх звичаїв і патріотизму. гідний батька і син петро — «орел не козак». він до того гарний, що красуня леся не спускала з нього очей, а в тих очах «сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами». мужність, хо­робрість шраменка вражають навіть старих козаків: «не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати»… у ту пам’ятну ніч, коли кирило тур викрав лесю, петро подався навздогін і, відстоюючи дівчину, бив­ся із зловмисником не на життя, а на смерть. окремо визначимо образ сліпого старця-кобзаря, у якому сконцен­тровано іншу проблему — народ і співець. це романтичний образ «бо­жого ясного чоловіка», людини національно свідомої, котра в мораль­ному плані стоїть дуже високо: вище міщан, селян, козацької верхівки… не шлунок, а дух визначає його сутність, тож він «наче бачить таке, чо­го видющий зроду не побачить». автор пише, що «душа його жила не на землі, а на небі»… найяскравіший з образів козаків — кирило тур. про те, що він ко­ристується симпатією автора, легко визначити з опису зовнішності ге­роя: «…здоровенний козарлюга. пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа , піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густії брови аж геть піднялись над тими очима…» цей портрет повністю виправдовує прізвище героя, справді схожого на тура. для кирила, за його ж словами, січ — мати, а луг — батько… го­ловне для кирила — козацька честь: «лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного». хоробрий лицар, бунтарської і дещо химерної вдачі, кирило не має корисливих інтересів, прагне до незалежності, відчайдушних вчинків і козацького побратимства. перед гетьманом він тримається як рівня з рівнею… останній штрих образу тура, який ще більше посилює до нього симпатію, — викрадення вночі нареченої гетьмана, лесі, спроби визволити самого гетьмана сомка, за­судженого до страти. хуторяни, козаки череваня, живуть безтурботним життям на лоні ідилічної природи. про череваня, колись завзятого козарлюгу, а тепер обважнілого хуторянина, саме прізвище говорить. череваниха — «моло­диця свіжа й повновида, пряма, як тополя». про їхню дочку лесю напи­сано скупо, але промовисто: « чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті — так усякому на душі мов сонечко світить». череванів хутір — ідеал куліша натурального життя людини в повній гармонії з природою і совістю, у дотримуванні божих заповідей (б. степанишин).

"енеїда" складається з шести частин,за жанром  -- епічна, бурлескно-травестійна поема. еней(сміливий,відчайдушний,хоробрий,близький до народу),троянці("ватага розбишак,які люблять розважатись"). боги в поемі змальовані в сатиричному,знижувальному плані.автор опустив богів з олімпу   на землю,показав звичайними людьми.вони хабарники,нероби.зевс -- цар богів,пяниця і самодур. нептун і еол -- хабарники. юнона -- пліткарка, інтригантка.