Твір на тему "дружба і гарне ставлення до інших-запорука успіху в житті" у повісті витька+галя

  твір на тему: "поетизація першого почуття у                                                                        повісті"вітька+галя"                 «вітька+галя» - це твір про найприємніше почуття кожного із нас – кохання. повість сповнена іронії та веселих ситуацій. пише в. чемерис про серйозні для підлітків події з гумором, і читач відчуває, що навіть під час життєвих негараздів життєрадісність повинна брати гору.           вітька – чотирнадцятилітній парубок, що закохався у дівчинку галю. розповівши про своє нове почуття другові, він вирішує діяти і завойовувати кохання дівчини: пише вірші, співає серенади, але все невдало. проте хлопець не опускає руки, адже він  з оптимізмом сподівається ще досягти своєї мети і завойувати прихильність галі.           протягом життя кожен із нас задається багатьма питаннями з приводу кохання. як себе поводити, щоб добитися серця любої? саме твір «вітька+галя» є знайти нам відповідь на це питання. треба бути тим, ким ти є. залишаючись собою, вітька досяг своєї мрії.             вітя і галя відчули смак першого кохання. можливо, надалі воно переросте у них в справжню любов, або ж залишиться на рівні дружби і буде обпекати душу приємними . галя і вітя – приклад ввічливого та дружнього ставлення один до одного. сподіваюся, що і моє перше почуття буде таким же сонячним, яскравим, світлим і вічним!

Вона вривається у сюжет роману Булгакова, як весняна гроза. Майстер так пригадував свою першу зустріч із Маргариток): "Вона несла в руках бридкі, тривожні жовті квіти. Біс його знає, як їх називають, але вони перші чомусь з'являються в Москві. Квіти дуже чітко виглядали на чорному її весняному пальті. Вона несла жовті квіти! Недобрий колір. Тверською йшли тисячі людей, але побачила вона лише мене одного і подивилася не те що бентежно, а якось навіть болісно. І мене вразила не так її врода, як надзвичайна, ніким не бачена самотність в очах!"

Від цієї миті вже ніхто з читачів не залишиться байдужим до загадкового і прекрасного булгаковського образу.

Зачарований Майстер пішов слідом за Маргариток). Розумний і талановитий Майстер боявся заговорити, бо не знав, що він може їй сказати, як утримати її, як не втратити назавжди. Але першою заговорила вона, спитавши, чи подобаються йому жовті квіти. "Ні", — відповів він. Однак саме ці бридкі жовті квіти, як привід поговорити, поєднали їх назавжди. Дві самотності проросли жовтими тюльпанами. Вона пояснила Майстрові, що несла в руках нелюбі їй жовті квіти лише для того, щоб Майстер нарешті Знайшов її: "Ми розмовляли так, наче були знайомі сто років... Невдовзі вона стала моєю таємноюдружиною. Вона приходила щоденно, я чекав на неї з самого ранку — сідав до вікна і слухав, чи не стукне хвіртка... Ми знали, що це доля зіштовхнула нас на розі Тверської та того провулка і що створені ми одне для одного навіки..."

Вона не лише кохалася на трояндах і тішила самотнє серце Майстра, вона була його найвірнішою Музою. Вона перечитувала написане і віщувала коханому славу, підганяла його в роботі над рукописом. Це вона стала називати його Майстром і шила для нього шапочку. Роман було закінчено, але його розкритикували на сторінках газет. Майстер був близький до відчаю, підтримувала коханого вірна