Образ міо з твору астіт лінгрен міо мій міо іть будь ласка

Уголовного героя гаряче і любляче серце. він не терпить несправедливост, він відважний. часом міо дуже важко, часом він впадає у відчай і навіть плаче, але все ж таки здійснює свій подвиг і стає героєм.

Віків українці витворили ідеал дівочої, жіночої вроди у безсмертних піснях, казках, легендах, переказах, бувальщинах. влучне, мудре слово народних прислів´їв і приказок, відшліфоване часом, вражає нас точністю, образністю мовлення [4. - с.84-89]. наші предки завжди звертали увагу на зовнішню красу дівчини, жінки: на її очі, брови, лице, стан, волосся, косу; поставу, ходу - і надзвичайно точно виражали це у прислів´ях, приказках, іноді - з гумором, іронією: де врода, там і сила”, де стан, там і врода”,’’гарній дівц гарно і в ганчірц”,”не скакала б дівка дрібно, якби того не потрібно”, „краса лиця - це половина приданого”, „один дівочий волос потягне бльше, як пара волів”, „врода - дівоча шкода”, „у неї´ зачіска: шукай мене в кукурузі” [13. - с.34-36; 9. - с.59]. образні народні порівняння при змалюванні дівчини, її зовнішньої вроди стосуються того, що має статус довершеності, цінності, краси, енергії, живучості і є предметом любування, захоплення: дівка, як верба: її не поливай, а вона росте”, дівка, як вогонь” (як горлиця, як тополя, як ягідка, як квітка, як веснянка, як зіронька, як золото, як калина, як ластівка, як лебідка, як маківка, як молода гнучка берізка, як пава, як рожа, як сонечко, як у лузі калина, як яблуко наливчате у спасівку’) [10. - с.60-62]. як бачимо, у фольклорі образ дівчини відтворено типізовано, узагальнено. проте цей спосіб типізації специфічний: стереотипія зображення, певна символічна форма набуває індивідуальної конкретизації при сприйманні: кожен, як писав рене генон, уявляє та розуміє (усвідомлює) образ відповідно до міри його інтелектуально- емоційних можливостей [2. - с.36]. ідеал дівочої, жіночої вроди, отже, універсальний, реалістичний, а з нього відповідно на основі спостережливості, уявлень про красу, випливає свій, власний. що подобається одному, інший на те не звертає уваги: „кому, як болото, а йому, як золото”, „кому, як мара, йому, як зоря” [13. - c.61], портретна характеристика дівчини засобами фольклору досить загальна: карі очі, чорні брови, біле личко, рум´янії щічки, золота коса, довга коса, стрункий стан, легка хода тощо. проте в пареміях особливі акценти зроблено на відображення не так зовнішньої, як внутрішньої краси; перевагу надано фізичному здоров´ю („не так врода, як природа’), позитивним рисам характеру, інтелектуальним, морально- етичним якостям дівчини, жінки: „ з краси не пити води”, ’’краси на тарілці не краяти: аби з неї´господиня була”,”красою ситий не будеш”,”на красуню дивитись любо, а з розумною жити добре”,’’не краса красить, а розум”„,краса до в´нця, а розум до кінця”, „не краса красить, а характер”, „ не шукай красоти, а шукай доброти”, „не в тім хороша, що чорноброва, а в тім, що діло робить”„,не біда, що чорна, аби проворна» [13. - с.35-37].