Лінглістична казка про розділові знаки в прямій мові

розділові знаки дуже любили пунктуацію. кожен з них хотів бути її правою рукою. і засперечались якось, хто з них найважливіший.

- я! – голосно заявив знак питання. – я після речення вмощуся, схожий на гачок. всіх вас примушу запитати, а сам ні пари з уст – мовчок. а без питань люди не можуть розмовляти.

а ось виступив знак, стрункий, мов спис, він над крапкою завис, спонукає нас до поклику, а звемо його – знак оклику.

- це не ви, а я головний! це я людям радість!

знітилась маленька крапка і шепоче про себе:

- маленька, менша від мачини, ні з ким не стану на борню. а при читанні, коли треба, й людини мову зупиню.

маленькі сестрички коми переглянулись між собою.

збентежилися тире і двокрапка:

- як це без нас зможе обійтися королева пунктуація?

лапки посміхнулися:

- спробуйте без нас? ага не вдає

тут у суперечку розділових знаків втрутився король синтаксис…. 

- як ви вважаєте, що сказав король синтаксис? (усі розділові знаки важливі. людині без них не обійтися. а крім того, треба знати, коли який використовувати.)