Сочинение наступление весны , только не с интернета

наступила долгожданная перемена: февраль на календаре сменился первым весенним месяцем - мартом. а это значит, что пришёл конец снежным и суровым бурям, скоро можно будет забыть о морозах и порадоваться наступающей весне.

        улица ещё полна сугробов, но это ненадолго. робкие поначалу лучики солнца скоро войдут в полную силу и растопят снег. по улицам, звеня, побегут весёлые ручьи, предвестники пробуждения природы.

        очнётся ото сна лес, расправят свои ветви деревья. белое снежное покрывало, которым зима укрыла природу, исчезнет под жаркими солнечными лучами. дольше всего снег сохранится в низинах и оврагах, однако и туда рано или поздно доберётся солнышко. совсем немного времени пройдёт - а от зимы не останется и следа.

        вот уже и сейчас, в самом начале весны, из-под ставшего прозрачным снега, выглядывает чёрная земля. через некоторое время она проснётся окончательно. и вскоре оденет свой зелёный наряд, окончательно украсившись и приготовившись к встрече тепла.

        сейчас ещё пока что тихо, но в самом ближайшем времени из дальних тёплых стран на родину вернутся перелётные птицы. своим весёлым щебетом они огласят окрестности, тем самым приблизив и поторопив наступление весны.

        юный март взбодрится, умывшись талой водой и достанет припасённые у него яркие весенние краски. потеплеет солнце, зелень первых травинок привлечёт к себе внимание. из-под снега появятся робкие подснежники - совсем ещё крошечные и хрупкие. постепенно, набравшись сил, они расцветут и станет окончательно ясно: наступила весна.

        очнётся ото сна и верба, которая подарит природе свой "снег". но в отличие от обычных, вербные "снежки" не будут холодными. пушистые и тёплые, они вбирают в себя всю нежность наступающего времени года, чтобы поделиться ею со всеми.

        пробудившаяся природа встряхнётся и начнёт деятельно готовиться к тому, чтобы жить и радоваться теплу ближайшие несколько месяцев. сбросят с себя сонное оцепенение насекомые и птицы. звери, почувствовавшие потепление, также выйдут из своих убежищ.

        нужно только совсем немного подождать - и молодая весна заявит о своих правах. мрачные ныне леса оденутся в зелёную листву и на их ветвях птицы будут петь песни и вить гнёзда. и пускай сейчас снег ещё остаётся повсюду - это ненадолго. молодой и звонкий март справится со своей . и первые предвестники тёплого времени года оповестят природу о переменах. быстрые ручьи, звеня и переливаясь будут разносить радостную весть: "весна идёт! весне дорогу! ".

мої роздуми над твором в. дрозда «білий кінь шептало». « вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільнім, аніж бути скореним насправжки».

з точки зору композиції, логічніше було почати твір якимось вступом, можливо, розповіддю про біографію письменника чи про літературний процес того часу.  але я відразу виніс на початок свого твору тезу, яка не дає мені спокою. перш ніж ми почали обговорювати цей твір у класі, ми встигли обмінятися враженнями з іншими учнями. я зі здивуванням дізнався, що більшість з них сприймає новелу про коня шептала як новелу про життя тварини, тобто буквально, прямолінійно, якщо не сказати — надто буквально. але мені здалося, що цей твір символічний і зовсім не про тварину в ньому йдеться. я вважаю, що за образом шептала стоїть глибока алегорія. шептало — уособлення людської душі, її вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? протест чи конформізм? цитата, винесена мною на початок твору, спричинила глибокі й серйозні роздуми. але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу важливішими. але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь…

головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна степана. втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. мені було боляче це читати. це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. принаймні така моя думка. це історія підкорення, навіть поневолення. 1 якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині…

те саме з людиною. не в змозі надалі чинити опір, людина думає, що «розумніше до часу прикинутися скореною, лишившись в душі вільною, аніж бути скореною насправжки». але де ж гарантія, що роль, маска не стане сутністю, шо дух волі не загубиться, не вивітриться?

то як? краще удати з себе скореного? чи треба бігти проти вітру, плисти проти течії? це не питання відірваної від життя філософії, це питання світогляду, життєвої позиції, питання нагальне, якщо можна так сказати… скільки разів ми ставимо його собі, але ніколи не доходимо до широкого узагальнення. таке узагальнення підказав мені твір володимира дрозда. поки що я не маю повної, остаточної відповіді на це питання, але шукатиму її і не полишу своїх роздумів на півдорозі…

вийшло так, що в моєму творі значно більше питань, аніж відповідей. на жаль чи на щастя, в житті теж значно більше питань, аніж відповідей. я схиляюсь до позиції опору, протесту, боротьби. і тут ховається небезпека: чи не виллється це все у звичайний максималізм, загальне заперечення, боротьбу всіх проти всіх? от… і знов питання.

важко дати відповідь за такий короткий проміжок часу, у такому короткому творі. нелегко й взагалі знайти ці відповіді. твір в. дрозда незвичайний, він вражає своєю глибиною і не залишає байдужим. я сподіваюсь, шо, перечитавши його ще раз, я осягну більше, відкрию, можливо, приховані підтексти. сподіваюсь, що хоча мої роздуми й не принесли поки що бажаного результату, але її думки та почуття, що їх викликав у мене твір «білий кінь шептало» володимира дрозда, мені колись краще зрозуміти себе, розібратися в певних життєвих ситуаціях.