Що таке епилог? як написати епилог про природу

Епілог – слово, також запозичене з грецького. «еpilogos» означає «післямова». це завершальна частина твору, яка відокремлена від основного тексту і являє собою короткий опис подальшої долі дійових осіб.

(григiр тютюнник “климко”)мир та злагода. щось повiльне, тепле, м’яке, затишне. щира усмiшка, дзвiнкий смiх.впевненiсть у чомусь, у наступному днi,  наприклад. що буде все добре, буде, дежити, що ïсти, у що одягатись. буде освiта, чесна робота, щасливе життя. а як щодо асоцiацiй на поняття “вiйна” та “злиднi”? жорстоке, холодне, стрiмке,бурхливе. питання про завтрашнiй день, взагалi про життя, невпевненiсть у всьому.турботи, незгоди, муки, плач, ридання…вiйна i мир. свiтло та темрява. пiсля довгого часу, проведеного у свiтлi, унесподiванiй темрявi ми не побачимо нiчого, крiм густого мороку. пiсля рокiв миручи можна повiрити у реальнiсть жаху? страшних подiй, якi вiдбулись i якi щестануться. мiльйони життiв скалiчено, зруйновано так, що не вiдбудувати i неповернути.у оповiданнi “климко” григора тютюнника вiдтворена гра долi хлопчака. доля на те iдоля, щоб правити своє: вона викидає жорстокий виверт, страшний i неочiкуваний,пiд назвою вiйна. маленька людина потрапляє у вир подiйї смертi та мук. вiн захоплює ïï, захлестує невеликий, але затишнийчовен iснування. ще ранiше климко втратив батькiв, але не був самотнiм: дядько,шкiльнi друзi, сусiдиї усi опiкувались ним. i вiн дядьковi, був надiйним товаришем, бiльшеслухав, анiж говорив, але до нього тягнулись iншi дiти. мрiяв носити такого жкартуза з молоточками i вриватися у нiч на потязi, як дядько. нетерпляче чекав,коли той повернеться увечерi з гостинцем. нехай не таке багате, але все ж мiцнещастя,ї та сильна хвиля збила його, зiм’яла, здавила жужмом.це не було стрiмко. здавалось, сам час зупинився i тиша дзвенить у вухах. климко, який завжди жив тiльки на станцiï, спершу бачить змiни тiльки у тому,що оточує його. дзвiнка, незносима тиша, похмурi, стурбованi обличчя. вагонипотягiв навантаженi важкою бойовою технiкою. незвично i страшно. i ще настрiйприроди. здається, вiн змiнився. матiнка, вона тихо плаче осiннiми дощами, схлипуєхолодним пронизливим вiтром.темнi, слiпi подiï чергуються iз спалахами випадкiвї аварiй, боïв, знищень. як чорний кадр серед сiро-жовтоïзасвiченоï фотоплiвкиї аварiя паровозу, на якому ïхав дядько.смерть єдиноï рiдноï людини, знищення окупантами житла ї одного цього вже вистачить для того, щоб людина, позбавлена пiдтримки, любовi,мiсця, зламалась. а дитина? чи може вона витримати всi цi випробування? але климко виявляється сильнiшим за вiйну, за цю винищувальну машину. хлопець,який вже нi вiд чого не залежить, виявляє самостiйнiсть, винахiдливiсть i ї що найголовнiшеї наполегливiсть. вiн вперто намагається вижити, вперто крокує вперед по тернистихшляхах свого розiрваного дитинства. знаходить своïх шкiльних друзiв таулюблену вчительку. дiти захищають ïï, нехай у дитячий спосiб, вiддорослих: вiйна, як кожна екстремальна ситуацiя, зриває маски,ї хтось втратив совiсть i намагається нажитися на чужому нещастi. iнших спiльнегоре єднає, є бути витривалiшими. i хлопцям майже вдається вiдновитизатишок задля маленькоï дiвчинкиї оленьки, вони єдинi у своєму бажаннi добра i щастя.але вiйна не зупиняється, нема чого ïстиї i щоб хоч якось про-i жити, а краще сказати, пережити, климко, почувши, що услов’янську багато солi, вирушає туди.ледве ступаючи замерзлими босими ногами по осiннiй дорозi, маючи з ïжi лишечервивi сухарi,ї на дружину аптекаря навiть горе вiйни не вплинуло,ї майже втрачаючи свiдомiсть вiд голоду, климко вирушає назустрiч вiйнi i далекомумiсту. його долонi вiдкритi, вiн показує ïх зустрiчному солдатовi: “непотрiбно мене боятись, я не маю зброï”. так, вiн вiдмовився вiдпропозицiï зульфата взяти кинджал, адже йому потрiбна була лише сiль, щобвижити.климко досягає мети. селища, якi проходить хлопчик, окупованi, в них панує iнша,встановлена загарбниками, влада. спiввiтчизники j стали полiцаями i чинятьсвавiлля. хлопець не може залишатись стороннiм спостерiгачем, тому намагається хочякось, за своïми силами, i . вiддає грошi нужденнiй жiнцi. i свiтстає привiтним: вiн j знайомиться з земляком, чобiтником-iнвалiдом, який втративноги, ] працюючи у шахтi, з дiвчиною, яка прямує до матерiї i рятує ïï вiд окупантiв. доля не могла залишатись байдужою. добрихлюдей, виходить, немало: тiтка марина бере хлопця з собою, щоб дати солi. ще одне випробування, ще одна перешкода на шляху людей