Цитати до образу івана сили з твору « неймовірні пригоди івана сили»! буду !

Зовнішність івана сили: «двадцятилітній парубійко в селянському вбранні на ймення іван сила не квапився. його відкрите обличчя, ніжні, майже дівочі риси обличчя якось дивно поєднувалися з міцно збитою статурою та широчезними плечима. » працьовитість: «іван з легкістю взявся до праці, беручи на свої плечі вдвічі більше, ніж решта вантажників». ощадливість: «попри грошову винагороду, яку сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою». чуйність: «іван заплющив очі. крізь повіки пробилася сльоза і потекла по щоці». упертість: «та іван був упертий від народження. а тому мучився, але їв, як і доктор. брякусу це .» віра в бога: «між тим іван зійшов на поміст, глипнув у залу і проказав найкоротшу молитву, яку знав: «боже, ! »

рідний ді з нього ми йдемо в життя і сюди повертаємося – хоча б пам'яттю. щасливий той, хто може вклонитися рідним стінам з вдячністю і любов'ю. і гірка доля тих, кому повернення до витоків життя несе лише розчарування і образу, тих, хто не знайшов у своїй родині рідної душі, близької людини. я думаю, що вдячними ми, насамперед, повинні бути за тепло рідного вогнища своїм батькам – найближчим людям. вони розуміють нас і люблять.

знову і знову перегортаю старий альбом. миготять рідні обличчя, які мені освіжити в пам'яті події, що відбулися достатньо давно. мою увагу є пожовкла фотографія молодої дівчини, щось знайоме бачиться в рисах її обличчя. кокетливе плаття, молодий пустотливий погляд веселих очей. та це ж моя бабуся! не впізнати її! ну, ось же вона переді мною: сива голова, натруджені руки, обличчя в зморшках, а очі – молоді я тільки помітив, які в неї й зараз молоді, навіть пустотливі, очі! і тут же подумав, що не можу не написати про найдорожчу, близьку людину, про мою бабусю, завдяки якій отчий будинок став таким затишним і рідним.

оживають в очах моєї бабусі дні її важкого післявоєнного дитинства, юності, любові, початок важкого життя, який вона винесла з честю, не зломленою ні нуждою, ні війною, ні важкою працею, ні смертю близьких, ні хворобами, ні самою старістю. звідки вона брала сили?

дитинство моєї бабусі довелося на воєнний і повоєнний час. згадує вона, як багато довелося перенести їм, маленьким дітям, в ці страшні роки, як їх мама піднімала двох малюків, провівши на фронт свого чоловіка, мого прадіда. він не повернувся з фронту – пропав безвісти. голод, нестаток відчувала сім'я, але прабабуся робила все можливе, щоб виростити дітей. пам'ятає вона, що бували дні, коли в домі не було що їсти, і те, як вони з братом ходили в ліс збирати «колючку» (соснову хвою), щоб протопити в холодній хаті. так як бабуся була старша, їй довелося взяти опіку  до молодшого