Апишіть твір-есе за темою «значення досконалого володіння мовою для успішного життя»(за твором б. шоу та на основі особистих спостережень за сучасним життям).

не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. це правильна мова.

 

ось дивіться. у бернарда шоу, в його п`єсі «пігмаліон», головна героїня еліза дулітл жила за часів королеви вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин ії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. вона виросла у передмісті лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. і для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.

 

еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного , не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор хіггінс.

 

що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми,  всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. на кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать,  вчать … рідної мови. і що, як кажуть, у сухому залишку?

 

нічого. як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. багато людей говорять досить правильною російською мовою.

 

як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? за моїми власними спостереженнями – ніяк. щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. за цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.

 

я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від ії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.

 

«поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. і справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.

 

Япрочитал трагедию г.троепольского «белый бим черное ухо». главный герой – сам бим. он белого окраса ирландский сеттер, с черной ногой и черным ухом. он понимал слова, он был добрый, ласковый, охотничьей собакой. однако в жизни бима произошел такой своеобразный переворот: из-за сердечных приступов, поскольку у ивана ивановича, хозяина бима, возможно, после разминирования, оказался осколок у сердца, который он получил на войне, иван иванович попал в больницу. и сеттер остался один… после чего он отправляется в свое удивительное и загадочное путешествие, которое, кстати, даже забавное кое в чем, ведь там он попадает в загадочные и веселые переделки. например, он попал на вокзал, где вышел на горячий след ивана ивановича. потом он побежал за поездом, но, уставший, упал прямо на шпалы! к счастью, к нему подошла матрена, путеец, проверяющий пути. затем, уходя домой, бим, случайно оказавшись на стрелке, случайно всунул лапу в нишу, где ему и зажало лапу крестовиной. его вызволили оттуда рабочие, которые ехали мимо. затем он встретился с серым, который отнял у него паспорт – ошейник. далее он попал в деревню, после вернулся в город, откуда он попал в лес из-за отца толика. после грозы он оказался на стройке, где познакомился со сторожем михеем, и потом у дома столкнулся с теткой, где по ее вине его забрали собаколовы. и там, в железном фургоне, он встречается с лохматкой, и вскоре умирает. толик и алеша начали по-малому дружить биму, еще к ивану ивановичу начали приходить родители алеши, а помимо этого, еще люся, внучка степановны, нарисовала картину «наш бим». и еще даже родители толика захотели купить сыну собаку.  бим не мог в таких ужасных условиях умереть обычной смертью, и вполне логично, что он умер именно так; и, честно скажу, мое отношение к книге, с тех пор, как я ее прочитал, изменилось в лучшую сторону, потому что бим был таким интеллигентом, но вот к самому автору – не в лучшую, а, возможно, в худшую сторону; и я даже решил забыть его, изгнать из своей памяти, потому что мне и бабушке было жаль, когда мы узнали, что в самом конце бим умер.