Оповідання ,,дивак" григіра тютюнника . портрет олеся(дивак) і федька тойкала

Федько — приклад звичайного хлопця. він полюбляє гратися з іншими, пустувати та навіть битися. але він не поганий. він вдарив олеся не навмисно і потім дуже жалкував про це, та знайшов чудовий спосіб примирення — пригостив голодного олеся пирогом з м’ясом. олесь-добрий,людяний,гуманний,лагідний,співчутливий, небайдужий,уважний, спостережливий та пильний  до природи, вміє бачити красу  навколо себе,сором’язливий,розумний,допитливий ,(цікавиться усіма дрібничками, що трапляються йому на шляху до школи)смирний,слухняний по відношенню до матері,з повагою та бережливістю ставиться до природи,дбайливий,старанний,відмінно навчається у школі (до випадку з малюванням дятела замість горщика)рішучий, впертий (вміє відстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти)щирий,щедрий,незлопам’ятний (з легкістю забув образу на федька тойкала, який його вдарив за, нібито, зраду)вдячний,здатний  стати справжнім, вірним другом, але поки що не знайшов собі приятеля серед однолітків, адже вони, так само як і дорослі, вважають його диваком.

Основними естетичними категоріями є прекрасне й потворне, гармонія і міра, піднесене й низьке, трагічне і комічне, які у процесі історичного розвитку можуть змінюватися. Категорії естетики взаємопов’язані і взаємопронизують одна одну. Але кожна з них має свій специфічний зміст.
Як правило категорія "прекрасне” дається нам через більш вузькі поняття. Наприклад, "краса”, "піднесене”.
Краса – більш буденне поняття, прекрасне – категорія межової досконалості й гармонії, що майже зливається з ідеальними уявленнями. Краса ніби заземлена, хоча вона постає, як духовна якість, прекрасне піднесено в духовну височінь – майже до божественного стану і статусу.
Прекрасне – категорія естетики, що характеризує явища з точки зору досконалості, як такі, що мають вищу естетичну цінність. В прекрасному, з одного боку, фіксуються найбільш загальні реальні якості предметів і явищ дійсності, а з іншого, – виражаються відношення до них людини.
Важливо відмітити, що зовнішню красу можна розглядати окремо, тільки враховуючи її відносну самостійність. Вона не може бути абсолютною цінністю без зв’язку з внутрішньою красою. Тому узгодженість частин, ритм, симетрія прекрасні тільки в тому випадку, коли вони відображають благородну ідею. Красивим є те, що виражає величність цілей, духовне багатство, моральну чистоту. В органічній єдності зовнішньої і внутрішньої краси пріоритет належить внутрішній красі.
Краса службової діяльності, зокрема юридичної, є одним із важливих факторів підвищення її ефективності. Вона створює привабливість праці, зацікавленість роботою, формує потяг до праці, що переходить у внутрішню потребу стверджувати в житті добро, гуманізм, справедливість, законність.

Проблема прекрасного здавна цікавить мислителів, про що свідчить величезна кількість суджень і розмірковувань. Уявлення про прекрасне різняться в різні періоди розвитку людства. Прикладом цього може слугувати уявлення про жіночу красу. Звернімося за ілюстративним матеріалом до творів мистецтва, в яких найповніше втілені ідеали жіночої краси, адже мистецтво намагається втілити образ прекрасної людини, яка б увібрала в себе найкращі риси свого часу. Античне мистецтво визнає красивим натреноване фізичними вправами тіло, яке гармонійне за своєю будовою і позбавлене будь-яких фізичних вад. Окрім того, греки вважали, що людська краса є даром богів, боги можуть наділяти красою своїх улюбленців. Загальновизнаним ідеалом жінки-красуні в Греції був образ Єлени Прекрасної, дочки Леди і Зевса, через яку розпочалася Троянська війна:
Середньовіччя пропонує нам зовсім інший ідеал жіночої краси. Красивою може бути лише знатна дама, яка має худе тіло, запалі від недоїдання щоки, бліду шкіру, до якої ніколи не доторкається сонячне проміння – засмага є ознакою у неї обов’язково біляве волосся і сині очі. В цілому таке уявлення про жіночу красу відповідало загальній світоглядній настанові Середньовіччя - найголовніше – це душа, проблема душевного ння, постійна напруга в бік потойбічного життя за рахунок умертвіння плоті та приниження ролі тіла в житті людини.
Відродження тільки в завершальний стадії вустами У.Шекспір утвердить ідеал красивої жінки як земної істоти. В живописі з’являється образ жінки-мадонни, - образ одухотвореної і піднесеної жіночої краси, який часто овіяний трагізмом, такі жінки на полотнах Рафаеля, Леонардо да Вінчі.