Перевірте будь ласка пунктуацію. багатьом людям доводиться чути кожного дня: «привіт макс! як справи? » так, йде мова про слово «макс»- це є прізвисько. велика кількість людей отримує своє прозвання протягом життя, тому воно стало своєрідним атрибутом у нашій мові. прикладом цього є спілкування школярів у школі: «привіт сєрий, що робиш? » чи «плакса знову плаче». це можна було б пояснити мовною економією, адже не зручно говорити повне прізвище, якщо воно довге. прізвиська виникали ще в минулі часи. яскравим прикладом цього є козаки. у кожного справжнього козака було своє прозвання. комусь такі прізвиська здавалися образливими, і вони навіть кидалися з кулаками на товаришів. таких не поважали. але більшість козаків усе ж витримували характер. сказано на глум, а ти бери собі на ум. той, з кого кепкували, спокійно ставився до витівок козацького гурту, розуміючи, що придумування прізвиськ — то своєрідна розумова забава для козаків, сміхова культура. він міг лише кинути: «каже чорт-зна що, аби даремно пара з рота не йшла». самі прозвання виникали під час якоїсь ситуації чи за зовнішніми ознакам. більше того прізвисько поширювалося й на цілі покоління. якщо твого діда звали «нечупара» то тебе могли також так само називати. прозвання характеризувало мала кількість букв у слові і велика інформативність. наприклад, якщо чоловік «кульгавий» значить він кульгає.в наш час прізвиська є досить поширеними в сільській місцевості. і до тепер там можуть звертатися до людей ними. також їх використовують і сучасні школярі, здебільшого з негативним характером. корінь такого неповажного ставлення до людини, яке проявляється в називанні його прилюдно не за ім’ям, а довільним образливим словом, бере початок у сімейному вихованні. адже рідко хто з батьків робить зауваження своїй дитині, коли вона, розпові про шкільні справи, називає однокласників за прізвиськами. а якщо зауваження не зроблено, то дитина починає вважати, що подібне дозволено й не виходить за межі загальноприйнятих норм поведінки. прізвиська можна вважати також своєрідним словником неофіційного спілкування, адже їх часто вживають у розмові. ставлення до прозвань у дітей є різними, але здебільшого жахливим. їм не приємно чути у свій адрес такі слова, тому й намагаються уникати їх. вони, навіть ,починають ненавидіти тих людей хто так їх називає. моє ставлення до прізвиськ є негативним, адже воно принижує гідність людини. прозвання тільки тваринам, а не людям, тому ніколи не потрібно забувати про своє імя, яке вам дали батьки. усі хто вигадують прізвиська хочуть просто самоутвердитися за рахунок іншого, тим самим принижуючи гідність людини. тому, раджу не звертати уваги на таких людей, адже вони не варті вашої уваги.

Зауважені пунктуаційні помилки: 1. привіт, макс (звертання) 2. привіт, сєрий (звертання) 3. більше того, прізвисько (вставне слово) 4. звали "нечупара", то тебе (частини складнопідрядного речення) 5. "кульгавий", значить він (частини складнопідрядного речення) 6. вони навіть починають (навіть - частка, а не вставне слово) 7. тих людей, хто їх (частини складнопідрядного речення) 8. усі, прізвиська, хочуть просто складнопідрядного речення) 9. тому (тому - не вставне слово) зауважені лексичні помилки: 1. скалькований вираз "йде мова" краще замінити на "ідеться" або "мова" 2.неповажного краще замінити на частіше вживаний відповідник - "нешанобливого" 3. у свій адрес - про себе, на свою адресу зауважені орфографічні помилки: 1. "каже чортзна-що" - каже з великої літери (пряма мова), чортзна-що через дефіс 2. дотепер - разом 3. незручно - разом 4. нечупара і кульгавий - без лапок 5. неприємно - разом 6. ім'я - через апостроф рекомендації: 1. багатьом людям доводиться чути - багато людей 2. але більшість козаків усе ж витримували характер - але більшість козаків усе ж не зважали на глузування 3. чи за зовнішніми ознаками 4. прозвання характеризували 5. у наш час 6. і дотепер там можуть звертатися до людей, вживаючи/використовуючи їх 7. ставлення до прозвань у дітей є різним, але здебільшого жахливим. 8. тому й вони намагаються уникати людей, які використовують прізвиська, іноді навіть починаючи ненавидіти їх. 9. моє ставлення до прізвиськ є негативним, адже вони принижують гідність інших. 10. усі, хто вигадує прізвиська, хочуть просто самоствердитися за рахунок інших, тим самим принижуючи їхню гідність. 11. тому раджу не звертати уваги на таких людей, адже вони її не варті

Ужитті людини моральні цінності відіграють дуже важливу роль. це пояснюється тим, що повноцінний моральний вибір, твердість моральних позицій особистості, здатність «вийти» за межі безпосередньої необхідності передбачають наявність загальної основи для самоствердження людини як творчої особистості. такою основою виступають цінності, що виражають моральну орієнтованість і ціннісний сенс поведінки людини. треба зауважити, що поняття «цінність» функціонує у філософській, психологічній науках і в його основу покладено наявність у певних предметах, явищах, довколишній природі ознак і властивостей, які відображають їхню значущість для людини чи суспільства, тобто якість чи властивість предметів, явищ і т. д., котрі становлять актуальну потребу особистості. цінності набувають соціального сенсу, реалізуються і справляють вплив на свідомість і поведінку особистості лише в тому разі, якщо вони глибоко усвідомлюються і сприймаються особистістю як ціннісні орієнтації в світі людських потреб і, передусім, моральних. становить інтерес висловлювання с. л. рубінштейна з цього приводу: «те, що як предмет, котрий стає потому метою діяльності, спонукає людину до дії, має бути значуще для неї: саме здійснюване в дії ставлення до того, що значуще для суб'єкта (і що через це стає для нього переживанням), є джерелом, яке породжує дію,— його мотивом і тим, що надає йому сенсу для суб'єкта. при цьому особистісна значущість тієї чи іншої можливої мети для людини, як  суспільної, зумовлена й опосередкована її суспільною значущістю» '. саме в цьому разі цінності виступають своєрідним «локатором», спрямованим у певному ракурсі для знаходження ціннісного сенсу в моральному виборі. таким чином, ціннісну орієнтацію можна уявити як «здатність моральної свідомості постійно в найрізноманітніших ситуаціях спрямовувати помисли й дії людини на досягнення тієї чи іншої моральної цінності» 2. в будь-якому суспільстві потреба й можливість формулювати цінності є зовсім не простою справою. кожна конкретна моральна цінність у вигляді норми чи поняття має тривалу й складну історію свого виникнення та розвитку. тому за кожним вираженням цінності — нормою, оцінкою, ідеалом — слід шукати об'єктивний ціннісний зміст моральної вимоги, яка й виступає підґрунтям ціннісної орієнтації. будучи елементом моральної свідомості, ціннісні орієнтації крізь призму суб'єктивного, особистісного сприйняття відображають не тільки корінні інтереси та основні цінності людського буття, а й формулюють більш чи менш чіткі поняття сучасної людини про сенс життя, про людяність, про співчутливість і т. п. та оскільки в суспільстві люди не в однаковій мірі сприймають поширені й усталені цінності, то нерідко вони формують свої власні цінності, які можуть існувати або як «ідеальна» категорія, породжуючи суперечність між свідомістю й практичною поведінкою, або мають спрощений характер, що не виходить за межі буденних уявлень і, будучи, як правило, в таких випадках недосить стійкими, вступають у нерозв'язні суперечності з суспільними нормами й цінностями. по суті, ціннісна орієнтація—це і є вибір особистістю такого типу поведінки (вчинку), в основі якого лежать певні, з тою чи іншою глибиною усвідомлені (чи взагалі неусвідомлені) цінності.