Висловіть свої судження про необхідність виховання патріотизму. можливо, воно не потрібне в нашому ізованому світі? (за оповіданням о. довженка «ніч перед боєм» та власними спостереженнями)

не розумію, як можна не любити країну, у якій ти народився й зростав, у якій вперше покохав і вперше пробачив, у якій зустрічав і прощався. не розумію. батьківщина — це те, що наймиліше людському серцю, це одна з найбільших цінностей, яку не можна вибрати, адже вона дарована кожному богом. я поважаю свою країну, відчуваю її у своєму серці, тому й маю право назвати себе справжньою патріоткою.

поняття «патріотизм» має для кожного своє суб’єктивне значення. ми часто зустрічаємо це слово в загальному вжитку, а особливо зараз, коли україна переживає складний період своєї історії й потребує особливої уваги та любові. особисто я вважаю, що любити свою державу — це і є справжній патріотизм. він проявляється в нашій вихованості й повазі, у спогадах і переживаннях. бути патріотом — означає бути відданим громадянином своєї держави. жити, працювати на благо своєї країни також є проявами почуття патріотизму. адже лише пересічні жителі можуть створити або значно покращити імідж держави, лише вони можуть втілити мрії в реальність, чим можуть покращити не лише свій рівень життя, а й рівень цілої країни. патріот — це людина, яка віддано служить ідеї. патріот — це той, хто розуміє проблеми своєї держави й за жодних умов не покидає її. патріот — це закоханий. чесно, я не розумію, як можна не бути патріотом країни, в якій ти народився. адже батьківщина — це найцінніший дар твого народу й роду, це земля твоїх батьків, до якої ти ніби прив’язаний невидимими ниточками, це вся твоя історія. це не тільки земля, на якій ти проживаєш, а й уся та духовна спадщина, яку мусиш плекати й примножувати скрізь і завжди.

тож, як на мене, бути патріотом означає любити свою батьківщину. любити її віддано, чесно, по-справжньому й назавжди…

всем , меня зовут попрыгайка, так назвал меня максим. мы с ним сильно любим играть. а во что есть много вариантов. вчера, например, мы играли с ним в футбол. он мною много раз забивал голы, и был этому рад. ещё, мы с ним любым забивать меня в кольца. максим ещё не хорошо умеет это делать, но он старается. весь день мы с ним напролёт резвимся! иногда, максим зовёт гулять своих друзей. вот тогда и начинается самое веселье! они по очереди играют со мной и это здорово, как мне кажется. а когда мне становится плохо, максим достаёт насос и качает во мне силы.

Яне завжди сиджу вдома, проте у ньому є щось те, що не характерно жодній домівці у світі. де б я не була, всеодно моя хатина мені зручніша, тепліша, гарніша та миліша за будь-яку. кожного дня матуся готує смачну їжу, котра не зрівняється з ресторанною, бо вона мамина. кожного вечора, повертаючись додому, я бачу вогник у хатині, котрий так і манить до себе, бо він теж рідний, він несе в собі те тепло, ту радість, ті емоції, що й моя хата. а заходячи до хати я чую запах смачнесенької вечері, сміх, радість та любов. саме тому я ніколи не розлюблю сою домівку!