Як ви гадаєте, чому автор «уклав» у руки тома саме той клаптик полотна, на якому зображено усмішку мони лізи? якого змісту ця усмішка набуває наприкінці оповідання?

Усмішка ()черга зібралася на міському майдані о п'ятій ранку, коли перегук півнів долинав із далекого, вкритого інеем селища й ніде не світилося. тоді повсюди над зруйнованими будинками висіли клапті туману, та ось тепер, о сьомій ранку, він почав зникати з появою перших ознак світанку. дорогою парами, втрьох іще йшли люди — був саме ярмарковий і святковий день.хлопчина стояв позаду двох чоловіків, котрі голосно розмовляли між собою, і в чистому холодному повітрі звучання їхніх слів було ще різкішим. він тупцював на місці й хекав на свої червоні, обвітрені руки, позираючи то на засмальцьований, з цупкої мішковини одяг ів, то на довгу вервечку чоловіків та жінок попереду.— агов, хлопче, а ти що тут робиш спозаранку? — почувся чоловічий голос у нього за спиною. —  це моє місце, я зайняв тут чергу, — відповів хлопець.—  ти б краще віддав своє місце комусь тямущому, а сам забрався б геть! —  не чіпай хлопця, - втрутився, різко обернувшись, один із чоловіків, які стояли попереду.—  я , — чоловік, котрий стояв позаду, поклав руку хлопчині на голову, а той, насупившись, скинув її. — просто подумав: якось дивно — дитина вже на ногах із самого ранку.—  цей хлопець тямить у мистецтві. зрозумів? — сказав захисник, чоловік на прізвище грігзбі. — як тебе звати, малий? —  том.—  наш том не схибить, плюне як слід. чи не так. томе? —  ще й питаєте! у черзі засміялися.попереду продавали гарячу каву в надщерблених філіжанках.поглянувши туди. том побачив маленьке палахкотливе вогнище й іржавий казанок, де шумувало вариво. це не була справжня кава. її запарили з якихось ягід, зібраних за містом, і продавали по пенні за філіжанку, щоб зігріти шлунок, та негусто було покупців, бо мало в кого вистачало на це грошей.том вдивлявся поперед себе, де за поруйнованою вибухом кам'яною стіною зникав кінець черги.—  кажуть, вона усміхається, — мовив хлопець.—  атож, усміхається, — відповів грігзбі.—  кажуть, вона з фарби і полотна.—  так. тому мені й здається, що вона не справжня. та, справжня, я чув, колись давно на дошці була намальована.—  кажуть, їй чотириста років.—  якщо не більше. ніхто не знає напевне, який тепер рік.—  дві тисячі шістдесят перший! —  правильно, хлопче, так тільки кажуть. брехня. може, вже трьохтисячний чи п'ятитисячний! хто знає? довгенько тривала уся ця колотнеча. а нам дісталися самі кісточки та ратички.2. яким постає життя людей у першому абзаці? обґрунтуйте відповідь цитатами.3. якою    була    кава,    що    продавали    в    черзі? як опис кави пов'язаний з тим фактом, що картину вважали несправжньою. 4. чим том відрізнявся від інших людей у черзі? ! > . що надає зображеній в уривку картині життя загрозливого характеру? наведіть відповідні цитати.поволі просуваючись, вони човгали холодною бруківкою.—  коли вже ми її побачимо? — непокоївся том.—  ще кілька хвилин, не більше. її відгородили, напнувши оксамитову стрічку на чотири мідних кілочки, за всіма правилами, щоб люди не підходили надто близько. і пам'ятай, томе, жодного каміння. у неї заборонили жбурляти каміння.—  гаразд, сер.сонце піднімалося на небосхилі дедалі вище, несучи тепло, яке змусило чоловіків поскидати страхітливу одіж та брудні капелюхи.—  чому всі ми стоїмо в черзі? — роздумуючи, запитав том. — чому всі мусять плювати? грігзбі й не глянув на нього, він дивився на сонце, міркуючи, котра година.—  ну, томе, є купа причин для цього, — він звично заклав руку до кишені, якої вже давно не було, шукаючи неіснуючу цигарку. том бачив цей жест мільйон разів. — тут вся річ у ненависті. ненависті до всього, пов'язаного з минулим. скажи мені. томе, як ми дожилися до такого? замість міст — звалища мотлоху, шляхи від бомб ніби викорчувані, а половина полів уночі світиться від радіації. ото я й запитую, томе, хіба це не огидний безлад? —  так, сер. так воно і є.—  тож-бо, томе. людина ненавидить те, що зламало її, покалічило їй життя. и тд  

Тому що том був дитиною не від світу цього. це був своєрідний промінчик сонця. він був добрий, вмів співчувати і не хотів слідувати сірій масі. тому саме усмішка йому дісталася. оскільки сам образ тома становить усмішку нашого народу. якби кожна людина була такою як том, то і життя нашого світу стало б ліпшим. а в кінці твору ця усмішка набуває символу надії на усміхнене майбутнє. саме в таких руках, як том, повинен розміщуватися наш світ, і тоді усюди буде панувати мир та злагода

Подставим в равенство f(3 - x) + g(x + 1) = x^2 - 5x + 19 вместо x выражение 2 - x. получим: f(3 - (2 - x)) + g((2 - x) + 1) = (2 - x)^2 - 5(2 - x) + 19 f(x + 1) + g(3 - x) = x^2 + x + 13 складываем полученное уравнение с 2f(x + 1) - g(3 - x) = 2x^2 + 11x - 4: 3f(x + 1) = 3x^2 + 12x + 9 f(x + 1) = x^2 + 4x + 3 — меняем x на x - 1 f(x) = (x - 1)^2 + 4(x - 1) + 3 f(x) = x^2 + 2x подставляем f(x + 1) в равенство f(x + 1) + g(3 - x) = x^2 + x + 13 и находим g: x^2 + 4x + 3 + g(3 - x) = x^2 + x + 13 g(3 - x) = 10 - 3x — меняем x на  3 - x g(x) = 10 - 3(3 - x) g(x) = 3x + 1 теперь можно решать уравнение f(2 - x) = g(x + 1). (2 - x)^2 + 2 (2 - x) = 3 (x + 1) + 1 x^2 - 6x + 8 = 3x + 4 x^2 - 9x + 4 = 0 d = 9^2 - 4 * 4 = 65 x = (9 +-  √65)/2