Написать сочинение на тему моя родина

Родина! так много смысла заложено в этом привычном для каждого слове. для меня родина – это не просто страна, где мне довелось появиться на свет. здесь прошло моё детство, юность. здесь я познакомился со своими друзьями. моя страна – настоящий кладезь древней , мудрости и духовности. и, как и каждый патриот, я бы не задумываясь, отдал жизнь за свою родину. моя родина известна на весь мир великими писателями, учёными, поэтами. да, здесь не всё гладко – у каждого есть свои проблемы, недостатки. но я родился именно здесь, и полюбил эту страну. полюбил за её старинные традиции, передаваемые из поколения в поколение. за просторные поля и густые леса, стремительные реки и тихие озёра. мне дорог здесь каждый уголок. я – лишь маленькая частица родины. здесь проживает много людей разных национальностей. эти люди говорят на родном для меня языке. многие переезжают в нашу страну в поисках лучшей жизни, и находят её. мы по праву считаемся самой гостеприимной страной. я считаю, для человека нет лучшего места на свете, чем то, в котором он родился. некоторые иммигранты, покинувшие пределы нашей родины и уехавшие жить в другую страну, называют её «второй родиной». как по мне, то это в корне неверное высказывание. родина может быть только одна. мы не выбираем страну, в которой родимся, но именно это место будет нашим домом. многие спрашивают меня, за что я люблю свою родину. услышав этот вопрос впервые, я даже растерялся. просто люблю – и всё. иногда мне кажется, что это чувство появилось сразу же после моего рождения. конечно, мои родители, воспитатели в школе, институте сделали немалый вклад в моё отношение к своей стране. ведь чтобы по-настоящему любить свою родину, нужно знать её , обычаи, традиции. любить природу, а в случае необходимости – встать на защиту страны. родину нужно беречь, заботиться о ней, совершенствоваться и развиваться вместе с ней, ведь у каждого она одна, и другой – не будет.

роман сервантеса «хитромудрий ідальго дон кіхот з ламанчі» вийшов в 1695 році в іспанії. головний герой книги – збіднілий дворянин, іспанський ідальго дон кіхот. письменник описує героя свого твору як міцну, сильну, але напрочуд худорляву і високу за зростом людину, яка досить просто одягається в будні, а на свята наряджається у одяг з тонкого сукна з оксамитом.

весь свій час дон кіхот проводив за читанням романів про лицарські подвиги і врешті-решт майже втратив від цього розум. його захопила одна єдина думка – кинути усе і стати справжнім мандрівним лицарем. адже на реальний оточуючий світ від дивився поглядом лицарів минулих часів. його ніхто не розумів, з нього жартували і сміялися. але дон кіхот, не зважаючи на усі свої дивацтва, вважав за обов’язок дотримуватися свого слова і дуже справедливо судив вчинки інших.

слід сказати, що головний герой роману за своїм зовнішнім виглядом не дуже походив на лицаря. та і його вірний зброєносець санчо панса, якого той узяв у подорож, був не дуже схожий на вірного помічника лицаря. але незвичайними вони були тільки на вигляд, а у душі це були гідні люди, які прагнули відстоювати власну гідність і гідність тих людей, які, на їх думку, були принижені чи ображені.

роман сервантеса майже одразу набув неабиякої популярності, ім’я головного героя стало прозивним, а з часом з’явився навіть термін «донкіхотство».

донкіхотство кожен розуміє по-своєму, його тлумачать по-різному, але більшість вважає, що це – відсутність почуття реальності, незвичайна поведінка людини, яка прагне боротися з тим чи іншим явищем, не розуміючи, що ця боротьба не принесе користі в кращому випадку, а в гіршому – може навіть нашкодити.

але донкіхотство тим і корисне та важливе у будь-які часи, бо такі люди не бажають пристосовуватися до життя за умовами, за якими живуть інші, вони прагнуть змінити життя на краще і в чомусь його перетворити, вони щиро вірять у те, що зможуть це зробити без інших, маючи лише особистий героїзм, нехай навіть збоку він виглядає комічно і смішно. «дон кіхоти» залишаються вірними піднесеній меті, скільки б вона не суперечила життєвій логіці і умовам життя.

та як би там не було, але такі люди обов’язково потрібні, адже саме вони нагадують нам про вічні цінності, спонукають нас боротися за  любов  і свободу, бути простішими душею і вірити в здійснення будь-яких мрій. якщо задуматися, то серед наших сучасників можна знайти багато дон кіхотів, людей, які усі свої сили і життя на боротьбу за світлі ідеї, за краще життя суспільства та за кращі, добріші, щиріші відносини між людьми. і без них у сучасному світі не було б руху уперед, не було боротьби і великих прагнень, які нам сьогодні дуже потрібні.