Леонид шиянпригоди босмiнки бидласка іть знайти дуже потрібно дуже буду вдячний

  босмiнка — маленький рачок. такий маленький, що не всяка ри-ба помнить його. у pinui, де жила босмшка, подейкували, що вона, мовляв, негарна. i hie задовгий — ну справжнш to6i хобот! — i hir не видно — ховае десь пи черепашкою. а найжахлив! ше — одне-одшешьке око в бшолахи          та босмшка не чула них розмов. а яка вона з себе насправдi — не знала. адже в piaui дзеркала нема. л\ожна. звичайно, у черепашку перлiвнищ подивитись, та надто вже вона тьмяна — шчого не роздивишея          того ранку босмшка, як завжди, прокинулася разом i3 сонцем — тыьки-но впало на воду його золотаве промшня. батьки вже енщали, сховавшись шд лататтям. босмiнка шдпливла до них i теж почала втягати у свш малюешький ротик смачш водорость        раитом над нею промайнула якась тшь. хоч i була босмшка полохливою (нще правди дин), але ш так кортшо все знати! вона швидко-швидко замахала вусиками, шби весельцями, i шднялася вгору.        i тут босмiнка помвила довгого, схожого на темну паличку, жучка водо-mipky. тнжки в нього були змащеш жиром, i тому до них зовам не приставала вода. наче спритний ковзаняр — раз-два! раз-два! — мчав водомiрка по р! ч-ковш поверхн.        «от би меш так! » — i3 заздрштю подумала босмшка. адже плавала вона, дуже повшьно.        нарештi водомiрка, шдстрибнувши, метнувся вбш i зник у комишах.        босмiнка трохи почекала: чи не з’явиться, бува, жучок знову? вона пщплив-ла наввь до заростей. куди ж то вш подiвся? але водомiрки нще не було. босмшка з прикрютю звхнула й рушила назад.        та що це? на тому micu,i, де лишилися i't батьки, не видно ншого. босмшка розгубилася. вона обпливла навколо латаття — даремно: мама й тато безслщно зникли.        i пригадала босмшка, як, дошрливо ворушачи вусика-ми, попереджала ii матуся:         — гляди, вскочит через свою неслухняшсть у халепу! хоч ти й не маленька вже, — мало не з макове зерня ви-росла, — але тримайся нас: ми бшьше за тебе прожили на свт — бшьше й знаемо.        босмшка от-от розплакалася б, та що з того? хто и ? у водi навчь слiз tboix не помдять          вона хотша вже плисти далц коли побачила свого давнього знайомого — старого буркотуна слимака. насилу тягнучи свою кручену, немов крендель, хатку-черепашку, вш неквапливо лiз угору по водянш сосонщ.        — дщусю слимаче! — зрадшо пропищала босминка. — чи не зустрiчали ви мою маму?         слимак здригнувся вщ несподiванки i втягнув голову в хатку. потому висунув рiжки — з-шд них глянули мале-cehbki очицi — i, вшзнавши босмшку, сердито буркнув:         — не бачив я шякоу мами шпляються з усякими дурницями        i вiн поповз co6i далi.        босмiнка безпорадно озирнулася навколо. день був ynobhi. сонце шднялося високо-високо, i у водi стало зов-cim тепло.        та шщо не тiшило бiдолаху босмшку. загубити маму й тата — ох, як же це тяжко! що чекае тт? як житиме вона         сумно здхнувши, подалася босмшка на розшуки.        незабаром вона опинилася у незнайомому micni. це був справжнш niaboflhhfi лiс. навкруги, куди не кинеш оком, зелешли стрункi стебла очерету. заплутавшись в ocoui, стиха погойдувались 6ypi пасма водоростей. а вгорц наче розкиданi вiтром хмарки, плавали листочки ряски.        заблудила! куди ж це вона потрапила? босмшка глянула лiворуч i побачила якийсь дивний дзвшочок. «що воно таке? » — подумала i hepiuiyne наблизилася. дзвiно-чок, дуже прозорий i заповнений повiтрям, був тдв’яза-ний до рослин, наче гойдалка.        «тут хтось живе», — здогадалася босмшка.        вона обережно зазирнула всередину — там на павутинщ виала якась мертва комашка.        босмшщ стало моторошно. мерщш вщ цього небезпечного мшця!         але що це? п хоботок прилип до дзвь ночка! босмшка смикнула раз, удруге — не пускае скосивши око, вона побачила, як до не! наближаеться якась воло-хата потвора. то був господар дзвшоч-ка — водяний павук срiблянка.        3 переляку в босмшки затрусилися yci шжки. вона рвонулася з останшх сил. у хоботку щось хруснуло. вщ болю потьмарилося в oni. а все-таки вона вщ-чепилася вщ         павук був уже зовслм близько. босмшка стр! мголов кинулася навтьоки. та павук помнив п. круто повернувши, вш помчав навздогш. босмшка щосили за-rpi6a.na вусиками. пльки б дштатися до заростей! тшьки б         але павук — вона вщчувала це — вже за ще мить — i вш схопить п. 3 жахом оглянулася назад — страхiття простягало до не? cboi бридю довп лапи.                щось рiзко вщкинуло и вбш, i вона мало не знепритомнша.        огямившись, босмшка побачила велику плямисту жабу, що з’явилася хто-зна-звщки, а огидний павучище кудись зник. i тодi босмшка зрозумша, що гт врятовано. врятовано. витрiшкувата жаба проковтнула павука!         вщ ycix цих переживань босмшка зовсiм знесилша. вона вщшукала за-тишну мшцинку i сховалася пщ листо-чок. не хотшося hi усти, hi пити. пльки тепер вона вщчула, як ние хоботок.        вже сутешло. вода ставала дедал5 темшшою, прохолодшшою. зовсiм зму-чена, босмшка пшбрала шжки, старан-но вкрилася черепашкою i швидко заснула.        koheц фpaгmehta

Нтисяча сорок п'ять р тисяча сорок п'ятого з тисяча сорок п'ятого о тисяча сорок п'ятим д тисяча сорок п'ятому м (на, у) тисяча сорок п'ятому н дев'ятсот двадцять три р дев'ятсот двадцять третього з дев'ятсот двадцять третього о дев'ятсот двадцять третім д дев'ятсот двадцять третьому м (на, у) дев'ятсот двадцять третьому н вісімсот п'ятдесят сім р вісімсот п'ятдесят сьомого звісімсот п'ятдесят сьомого овісімсот п'ятдесят сьомим двісімсот п'ятдесят сьомому м (на, у) вісімсот п'ятдесят сьомому