Выразительные средства в биографии бориса леонидович пастернака. надо! прошу вас!

Борис леонидович пастернак родился в москве. отец его был художником, мать – известной пианисткой. в доме, где он рос, бывали музыканты, художники, писатели, и среди них – лев толстой. под влиянием крупного композитора а. н. скрябина 13-летний пастернак увлекся музыкой. но в 1909 году он оставляет мысль о композиторстве и поступает на философское отделение -филологического факультета московского университета. для совершенствования в области философии пастернак отправляется в германию, где учится в университете в марбурге. и хотя изучение философии идет у него успешно, он расстается с ней так же решительно, как раньше расстался с музыкой. пастернак начинает писать стихи. в 1914 году выходит первый его поэтический сборник «близнец в тучах». поэзия становится его призванием, его «почвой и судьбой». она вобрала в себя и его страсть к музыке, и интерес к философии. деятельность пастернака была разнообразна. он писал прозу, занимался , достигнув в этом искусстве высокого мастерства, стал автором поэм, романа в стихах «спекторский». но наиболее значительна все же его лирика. он владел талантом выражать глубокие и тонкие человеческие чувства и мысли посредством проникновенных картин природы. восхищение красотой мира, стремление отыскать повсюду прекрасное характерно для пастернака. известны переводы пастернаком «фауста» гете, трагедий шекспира, а также стихотворных произведений поэтов национальных республик нашей страны и зарубежных народов.

        (за оповіданням олени пчілки "сосонка")             мене дуже схвилював твір "сосонка" олени пчілки, бо я збагнула, що його зміст набагато глибший, ніж здається на перший погляд. у сосонці я побачила не деревце, яке восени красувалося вічнозеленим вбранням серед сусідок - беріз та липок, що втратили своє листя, а дівчинку, погордливу, самозакохану. на жаль, в наш час є ще такі "красуні", які цінують у людині лише вбрання. такою я бачу і сосонку, яка у різдвяному сяйві бажала одного, - хай побачать липки, яка вона гарна!             але що судилося бідоласі знести! пройшла мить, і всі прикраси познімані. розібрана, темна, вона вже нікому не буда потрібна. її навіть кинули надворі, обізвали чепідралом.             я зробила для себе висновок - кращого за природну красу нічого немає. хочу звернутися до всіх дівчат свого віку: не треба цінувати понад усе модний одяг та дорогі прикраси! штучна краса скороминуща! помічайте своїх подруг, адже вони нічим не гірші за вас, бо справжня краса - у добрих серцях. тільки треба вміти "читати" ці серця. зверніть увагу, ніхто із сусідок сосонки не насміхався над нею, коли вона втратила колишню красу.             сосонку не викинули ті, хто був другом природи - родина івасика. вони розуміли, що зовнішня краса - це не головне і в людях, і в речах. зрештою, це зрозуміла і сосонка.             до лісової красуні прийшло нове життя, радість від якого вона відчула лише тоді, коли стала корисною: " ось дарма, що я пожовкла, проте на користь! " якби не це деревце, замерз би івасик, не дійшов би додому. сосонка, можна сказати, врятувала життя хлопчику. і краса їй для цього зовсім не знадобилася. тому я вважаю, що справжнє щастя - бути корисною, людям, нести у світ добро і радість. прочти может выберешь что то,а может так  напиши)