Твір-оповідання з обрамленням іть будь ласка. . !

одного разу ми з подругою та з її батьком прогулювалися лісом. час наближався до вечора, і ми вирішили, трохи посидівши, іти додому. і ось раптом ми з подругою мало не крикнули з переляку. у кущах, за декілька метрів від нас, промайнула сіра вовча спина і ми побачили, як вовк, величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помічаючи нас.

я була дуже здивована і налякана, але батько подруги олександр степанович заспокоїв нас: "то був не вовк, просто собака, схожий на вовка". тоді, заспокоївшись, я запитала, чому цей собака тут гуляє, так далеко від людей. і олександр степанович розповів мені таку історі

була зима. лісничий, що наглядав за цим лісом і жив неподалеку, йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти до лісу, подивитись, як там справи. вже виходячи з лісу, чоловік почув тихеньке скавчання. він прислухався. скавуління лунало з-за величезного, припорошеного снігом дерева. лісничий поспішив туди і за деревом в снігу він побачив мале цуценятко, що дуже змерзло. чоловік, не гаючи часу, схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому.

прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. цуценятко зігрілося, вижило. лісник його вигодував, виростив. виріс з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним ліснику, що врятував його від смерті. живе цей пес з лісником, а вдень гуляє лісом. його всі знають і ніхто не боїться. а звуть його просто — вовк, бо дуже він схожий на нього.

почувши цю історію, ми з подругою ще трохи посиділи, а потім раді і щасливі за вовка пішли додому. і всю дорогу я думала про те, як добре, що на світі є такі люди, які люблять, охороняють тварин і в скрутну хвилину їм.

Щорічно 24 травня у всіх слов*янських країнах урочисто прославляють святих кирила і мефодія - творців слов*янської писемності. вони були православними ченцями, слов*янську абетку створили у грецькому монастирі у 9 столітті, близько 862 року. новий алфавіт отримав назву "кирилиця" на ім*я візантійця костянтина , який,прийнявши чернецтво, став кирилом. йому в цій благородній справі старший брат мефодій. в україні день слов*янської писемності й культури встановлено відповідно до указу президента від 17 вересня 2004 року. якщо задуматися, то чи не найважливіше місце в житті людини посідає саме писемність. у ній людина немовби увіковічнює задумане і предає наступним поколінням свої слова, думки, емоції, без писемності не існувало б цивілізації як такої, розвиток держави та й освіченої особистості теж. грамотність - запорука правильної писемності, а культура тільки посприяє цьому. наші перші вчителі, схилившись над партою, виводили разом із нами кожну букву, бо хотіли прищепити на все життя вірне, не "скуйовджене " письмо й каліграфію. як відзначати цей день? для кожного є безліч варіантів. та не тільки 24 травня потрібно і вивчати слов*янську писемніть , і братися за написання поезій, і заохочувати всіх бути грамотними. над цим треба працювати день у день, щоб коли-небудь і про тебе згадали, що жила на світі розумна людина. тому як писав м.рильський : " не бійтесь заглядати у словник - це пишний яр ,а не сумне "