Мені треба скласти інтерв'ю з бабусею

Привіт,бабусю! я рада тебе бачити. -привіт! я теж за тобою скучила.  -можеш мені розказати про своє дитинство? -не дуже люблю пригадувати ті часи. це було просто жахливо. ві постійна боротьба за виживання. -чим же ви харчувалися? -різною травою, шукали в землі кістки та варили з них суп, крупа у нас в хаті була дуже рідко. -я співчуваю тобі, бо не розумію свого життя без ковбаси,сиру, майонезу. -нам залишалося тільки мріяти про такі делікатеси.  -а як ви ходили до школи? -я вже погано пам`ятаю, але здається закінчила лише 4 класи. потім школу зруйнували, а в нас не було змоги туди ходити, бо батькам була потрібна моя . поки вони поралися в полі, я доглядала за молодшими. -і скільки вас було в родині? -о, нас було дуже багато. четверо братів та п`ятеро сестер. ми не всі були рідними. справа в тому, що багато людей помирало, та щоб діти не були на самоті ми забирали їх до себе.  -дякую тобі за цікаву розповідь.

Одного разу на зупинці автобусу я побачив літню жінку з дівчинкою років шести. мабуть, то були бабуся та онука. ця дівчинка чомусь мою увагу, тож я почав роздивлятися її. дівчинка була струнка й тоненька. вона стояла, схрестивши ніжки, та тримала бабусю під руку. її довге та густе каштанове волосся, зав’язане у два «хвостика», спадали нижче пліч. дівчинка роздивлялась навкруги своїми великими карими очима, відкритими та виразними, а в них чомусь проглядалось занепокоєння. мабуть, автобуса вони з бабусею чекали вже довгенько. незважаючи на це, у погляді дівчинки відчувався непідробний інтерес до всього, що коїлося навкруги. дівча повертало свою акуратну голівку в усі боки, роздивляючись людей на зупинці, автомобілі, що проїжджають повз, вивіски магазинів, голубів, що проходжали поважно трохи поодаль. потім вона поверталася до бабусі й обличчя її ставало не по-дитячому серйозним. дівчинка гладила бабусину руку та починала виглядати на дорогу. дівчинці дуже пасувало її просте літнє платтячко світло-жовтого кольору та легкі сандалії, в них вона була схожа на красиву ляльку щойно з магазину. раптом вона радісно гукнула дзвінким голосом: «бабуся, а от і наш автобус! » і з широкою посмішкою на обличчі потягла бабусю за собою. я чомусь посміхнувся, побачивши радісне та спокійне обличчя темноволосої дівчинки, що виглядала з вікна автобуса, який від’їжджав від зупинки.