Характеристика к образу чіпки "хіба ревуть воли, як ясла повні".

Чіпка (ничипір) варениченко – головний герой роману «хіба ревуть воли, як ясла повні? » п. мирного. він є байстрюком, сином мотрі, чоловіком галі.зовнішність: він мав «дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка», «ні високого, ні низького зросту, – тільки плечі широкі, та груди високі…».характер: у чіпці живуть дві людини – правдошукач і розбійник. як правдошукач він є допитливим, хазяйновитим, кохає галю і любить мотрю й бабу оришку, прагне справедливості для усіх. ставши розбійником, у ньому є жорстокість, бажання випити, здатність віддати усе, щоб «забутися», втілює у собі образ революціонера, бунтаря, який кривавими хоче створити нове справедливе суспільство.ставлення до інших: чіпка любить свою бабусю й матір, дружить із працьовитим грицьком, кохає галю. коли ж підпадає під вплив горілки та лушні, матні й пацюка, то забуває і навіть кривдить матір, відрікається від порядних знайомих, ненавидить увесь світ і здатен на вбивство.ставлення інших до чіпки: у дитинстві його любили лише рідні, він дружив з грицьком. суспільство жорстоко ставилось до нього, бо чіпка був байстрюком. коли чіпка став господарем, люди почали його навіть поважати, висували у земство, його кохала галя. ставши розбійником, суспільство бачило в ньому лише монстра, а для своїх товаришів по його чорному промислу він став ватажком.ставлення автора до чіпки: панас мирний та іван білик досліджують процес перетворення людини з правдошукача до вбивці. вони йому співчували, розуміючи, що він – породження суспільства, але в кінці засуджують його, що той не зміг протистояти цьому жахливому впливу і почав вбивати.перетворення чіпки на злодія – результат «дурних умов», у яке його заганяло суспільство та індивідуально-психологічні особливості цієї людини. якби він зміг побороти в собі бажання помсти, він став би позитивним героєм, прикладом, що треба боротися за себе, але мирним шляхом. але внутрішня слабкість, проявлена у його пияцтві та розбоях відвертає у мене будь-які симпатії до нього.

«Зульфат Гарєєв,давній Климків товариш. Прибіг захеканий,з гарячими рум’янцями на гострих смуглих вилицях,і так зрадів зустрічі,що схопив Климка в оберемок і носив його поперед себе, до хрускоту стискаючи ребра.Зульфат був дужий хлопчик,хоча й нижчий від Климка,вважай, на голову». «Незабаром повернулася тітка Марина,весела,рум’янощока,очі сміються.В руках вона тримала маленьке жовте глеченя з квітками по боках,над вінцями в нього біліла шапочка молочної піни». «Климко побачив Наталю Миколаївну,вчительку свою і Зульфатову.Вона стояла з немовлям на руках,притиснувши до себе разом з немовлям трояндову,мов сто троянд,сукню» «Наталя Миколаївна стояла осторонь від натовпу,що затулив підводу,і маленька,бліда,дивилася на бороданя широко розплющеними очима.В них не було ні презирства,ні гніву,а лише зляканий подив.Одна її брова,поторкана золотом од ранкового сонця,напружено піднялася вгору і дрібно-дрібно тремтіла»