Вірш "галерник" луїс де гонгора-і-арготе проаналізувати

«галерник» аналіз твору тема:   людина і доля,  драматизм людського життя. ідея:   світ такий  глибокий і   незбагненний, людина є лише частиною світу і не завжди може змінити сама долю; людське життя сповнене непередбачуваності  й непевності. основна думка:   засудження рабства, неприйняття будь-якого насилля над людьми жанр:   філософська лiрика. художні засоби вірша  «галерник» алегорії: море – всесвіт порівняння  – краю батьківського мури, короновані і горді; образи-символи:   образ галери (човна) –  симво­л людськоï долi, що несеться по хвилях життя, передає глибоке розчарування свiтом;   галерник – людина у всесвіті; метафори:   о святе іспанське море, криваве море;   море цілує, не вбиває сум; полісиндетон –нагромадження у фразі  сполучників з метою підкреслення роздумів ліричного героя про глибину й незбагненність світу: ти могло б південні води перлами перевершити! дай же, о криваве море, відповідь; тобі не тяжко це вчинити, якщо правда, що і води мають мову. твір складається з трьох частин: вступу-експозиції, де змальовано становище та портрет галерника, монологу нещасного та заключної частини, в якій йдеться про те, як наглядач обірвав монолог героя. галерник є символом людини взагалі, яка не спроможна обирати власну долю. кожна людина «прикута», приречена до того, що обрали для неї небеса. човен несе її бурхливим морем життя проти її волі. її життя — це «вічна каторга при веслах». вірш проникнутий жалем за життям на свободі. читаючи поезію ми спостерігаємо, що для героя ніби зупиняється час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того, як він жив до того як потрапив у полон, батьківський край,  який не стирається з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. надія -це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти, і вірити, що тебе чекають вдома. досить похмурий пейзаж   натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькими людьми. і це додає його нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що   можливо, він так і не побачить рідних. «галерник» — це філософський вірш, якому притаманні такі ознаки: 1) філософська проблематика; 2) наявність героя, який утілює роздуми письменника про світ та долю, життя; 3) складність поетичного мовлення (символи, метафори, алегорії та інші засоби, що розкривають драматизм людського  існування); 4) неоднозначність позиції автора

Пачаць сваю работу хочацца з радкоў твора змітрака бядулі «зямля», у якіх пісьменнік гаворыць: «зямля! маці усе мы дзеці твае: і расліна, і жывёла, і чалавек». сапраўды, зямля — наш агульны зялёны дом. i трэба, каб усім у гэтым доме было ўтульна. каб падтрымліваць парадак у нашым доме, мы прыкладаем намаганні: мыем посуд, прыбіраем у пакоі, выносім смецце. зямля таксама патрабуе нашага клопату. але, на жаль, усё часцей людзі адносяцца да прыроды па-спажывецку. яны карыстаюцца яе багаццем, пры гэтым, як у творы а.жука «стары бабёр», не пакі пасля сябе «ні прысадаў, ні травы, ні самое ракі». людзі не разумеюць, што пазбаўляюць жылля звяроў. або ў творы і.пташнікава «алені». герой твора язэп без шкадавання забівае аленя. калі мы жывём у агульным доме, то трэба падтрымліваць добрасуседскія адносіны з усімі іншымі жыхарамі. чалавек павінен быць гаспадаром і клапаціцца пра «братоў нашых меншых». тое ж самае і з раслінамі. у вершы п. панчанкі «сармацкае кадзіла» паэта хвалюе тое, што мы «ад зялёнай адракаемся радні». знікаюць расліны, а тыя, што засталіся, амаль усе ў чырвонай кнізе. паветра, вада, зямля — усё забруджваецца. а гэта ўжо пагроза чалавеку. мы павінны абараніць прыроду ад бяздушша і спажывецкіх адносін. неабходна адказна ставіцца да ўсяго навакольнага, зрабіць кожны куточак зямлі прыгажэйшым. i тады не толькі мы, але і будучыя пакаленні змогуць пачуць бусліны клёкат і спеў жаўрука, пабываць на квітнеючым лузе і пясчаным беразе, пачуць шум бору і шапаценне калосся на ніве. тады зямля будзе сапраўдным зялёным домам.