Історія розвитку вірусології використання вірусів.

хвороби тварин і рослин, що викликаються вірусами, відомі з глибокої давнини. епідемії віспи, грипу – іспанки, поліомієліту, кору, свинки, ящура забирали мільйони життів, спустошуючи міста і країни. але люди не знали причин епідемій, і вважали це покаранням богів.

першовідкривачем вірусів вважається російський ботанік дмитро іванович івановський. у 1892 році, вивчаючи мозаїчну хворобу тютюну, він встановив, що вона викликається збудником, який здатний проходити через бактеріальні фільтри, тобто за розміром менше бактерій.

вірусами (від лат. слова вірус – отрута) нові істоти були вперше названі голландським мікробіологом бейеринком в 1899 році. бейерінк вперше описав принципові відмінності між бактеріями і вірусом тютюнової мозаїки. однак побачити їх було в той час неможливо – не дозволяла роздільна здатність оптичного мікроскопа.

в кінці 19 століття було також виявлено заразне (інфікують) дія фільтратів уражених хворобами тканин тварин, але вчені вважали, що це токсин.

у 1915 році творт описав склоподібні колонії микрококков, які були вражені якимсь невидимим агентом (бактериофагом). пізніше, в 1919 році, д’ерель підрахував їх частки по бляшкам, які з’являються на колоніях.

у 1933 році шлезінгер вперше спостерігав і підрахував в темному полі частинки бактеріофагів капустяної палички.

у 1941 руска опублікував перші знімки вірусів, зроблені за електронного мікроскопа. з цього часу вірусологія як наука почала швидко розвиватися.

у 50-і роки 20 століття було вивчено явище лизогении, а також було виявлено, що фаги здатні захоплювати частину генетичної інформації бактеріальної клітини. це було в подальшому використано в генетичній інженерії.

в даний час вивчені тисячі різних вірусів, особливо патогенних. їх навіть навчилися використовувати (в генетичній інженерії як вектори – переносники генів, в медицині кишкового бактеріофаг). лікувати вірусні захворювання важко (зазвичай тільки симптоматично), антибіотики не діють. чим небезпечні? вірус проникає в клітину, захоплює керуючі центри (днк) клітини і перебудовує її роботу на синтез потрібних йому речовин – рнк, білків. у вірусу простенька програма, записана в декількох десятках генів, проте він здатний змусити клітину працювати на себе.

віруси здатні розмножуватися в чужих клітинах, але самі не мають клітинної будови. гіпотези про походження вірусів різні. можливо, вони є результатом дегенерації прокариотической клітини. у той же час це приклад біологічного прогресу, тому таке спрощення в будові збільшенням пристосованості і розширенням ареалу життєвого простору: скрізь, де є клітини, можливе існування вірусів.

Природні заповідники в Україні

Природний заповідник – одна з категорій природно-заповідного фонду України (колишня назва – “державний заповідник”). Це установа, що має природоохоронний і науково-дослідний статус загальнодержавного значення.

Природні заповідники створюються і діють для збереження в первинному стані природних комплексів та об’єктів певних територій, дослідження природних процесів усередині них, оцінювання впливу та змін навколишнього природного середовища, сталого використання природних ресурсів тощо.

В Україні нараховується 19 природних заповідників, що охоплюють території 12 областей та АР Крим. Найбільша кількість природних заповідників розташована в Криму.

Ґорґани Івано-Франківська Дніпровсько-Орільський Дніпропетровська Древлянський Житомирська Єланецький степ Миколаївська Казантипський АР Крим Канівський Черкаська Карадазький АР Крим Кримський АР Крим Луганський Луганська Медобори Тернопільська Мис Мартьян АР Крим Михайлівська цілина Сумська Опуцький АР Крим Поліський Житомирська Розточчя Львівська Рівненська Рівненська Черемський Волинська Український степовий Донецька Ялтинський гірсько-лісовий АР Крим

Объяснение:

Надеюсь .