Націоналістичні патрії які представляли течії

термін  «націоналізм»  з'являється в українській публіцистиці приблизно у 80  — 90-ті роки xix  ст. спершу цей термін використовувався не на позначення конкретної  політичної доктрини, а передбачав досить широке коло суспільно-політичних уявлень та вподобань українців. наприклад,  борис грінченко  в «листах з україни наддніпрянської» вирізняє серед українських діячів «формальних націоналістів», які «виявляють прихильність до всього вкраїнського: до вкраїнської мови, до вкраїнської літератури, навіть до вкраїнської одежі,— але й тільки…», та «свідомих українських націоналів-народолюбців», або, як згодом стали їх називати, «національно свідомих» українців.[4]  на рубежі xix—xx  ст. ситуація змінилася: поділ українського національного руху на окремі конкуруючі течії і боротьба між ними призводять до ідеологізації і політизації поняття  «націоналізм».

спочатку українські  соціал-демократи  цілком у дусі ортодоксального  марксизму  почали ототожнювати «український націоналізм» із «буржуазною інтелігенцією» та її намаганнями очолити визвольний рух мас. саме тоді вони запровадили поняття «український буржуазний націоналізм».  лев юркевич  писав у  1910  р. про те, що «з відродженням неісторичних націй, з національною самоорганізацією в них класів  — національна буржуазія, яка називає себе „інтелігенцією“, намагається стати на чолі народу, прикривається патріотичною ідеологією, котрою зодушевлює „інтелігенція“ народ на сліпу їй службу».[5]  одним із найактивніших опонентів  «буржуазного націоналізму»  був публіцист, який друкувався під псевдонімом «дм. закопанець»  — у майбутньому автор відомого маніфесту  радикального українського націоналізму  д. донцов. цікавим є той факт, що українських соціал-демократів, зокрема  д. донцова  та  л. юркевича, вважав «буржуазними націоналістами» за їхні позиції щодо організації робітничого руху російський соціал-демократ, лідер більшовиків  в. ульянов (ленін).