Безсполучниковим складним є речення: а) старий підводиться і, навіть не прощаючись, зникає десь внизу за курганом. б) бувають дивні на землі діла – серед зими черешня розцвіла. в) увечері, коли западає сонце і надходить тінь, розливається над селом лагідний дзвін. г) шматка землі немає під ногами, в яку ще б міг упертися антей

вироби з намистин, бісеру, всяких скелець, нанизаних на кінський волос, травинку, а пізніше нитку і - вже в наш час - волосінь, відомі з найдавніших часів. ще в давньому єгипті та індії такими намистом прикрашали одяг, шию, руки, та й зрештою, все, на що їх можна одягти, пришити, прив'язати, вплести і так далі. в індії такі вироби називаються хар, в ефіопії - чале, в болгарії, румунії та молдові - гардан і згарда, у білорусі - пляценкі і горлячкі, в україні - гердан і сиплянки в литві - каролінес, в узбекистані - зебігардан, у словенії - нагрделнікі і, нарешті, у росії - ожерелкі, цепочки, гайтанки та "фенечки". словом, де їх тільки не носять і як їх тільки не називають!

скло навчилися робити в давньому єгипті 4000 років тому. і з того часу жінки втратили спокій. ці різнокольорові блискучі кульки кого завгодно зведуть з розуму. все, що виглядало одноманітно, нудно, сіро: одяг, взуття, головні убори тощо - люди прагнули прикрасити будь-якими доступними способами. вишивали, розмальовували, чого тільки не нашивали! і все-таки про бісер не забували ніколи. на русі мистецтво бісероплетіння називалося нізаніем. кольоровими скельцями прикрашали не тільки одяг. чоло, шия, вуха, чим багатша наречена, тим багатший убір. сьогодні, здавалося б, померле мистецтво виготовлення бісерних виробів знову стало популярним. подивіться-но на зап'ястя дівчат, на їх рюкзаки. та й студентки не відстають. а найголовніше, він браслетик - один-єдиний, тому що в магазині бісер продається в пакетику, а "фенечки" треба зробити самим.