Раскрыть особенности формирования и социально-политического развития великого княжества литовского и

Причинами образования великого княжества литовского (вкл) были следующие. внешнеполитические причины связаны с необходимостью организации обороны от рыцарей-крестоносцев. внутриполитические причины требовали преодолеть феодальную раздробленность. причины были связаны с отделением ремесла от сельского хозяйства и развитием торговых отношений между разными территориями, что содействовало их объединению. процесс образования вкл начался в середине xiii в. вместе с возвышением новогородского княжества. этому способствовали его удаленность от района борьбы с крестоносцами, высокий уровень развития сельского хозяйства, ремесла и торговли. основные события, положившие начало образованию вкл, разворачивались в верхнем и среднем течении реки неман – на территории, охватывающей современные северо-западные земли беларуси (гродненская область) и частично восточные земли современной литовской республики. в процессах образования государства приняли участие восточнославянское христианское население земель и языческое население литовских земель. согласно предположению некоторых именно новогородское княжество и его местное население сыграли важную роль в объединении земель и образовании первоначального княжества литовского. также существует версия, что определяющую роль в образовании княжества сыграли литовские феодалы, которые захватили земли. летопись сообщает о литве миндовга, одного из местных князей, вынужденного в результате междоусобной борьбы направиться с остатками своей дружины с территории в соседний новогородок (теперешний новогрудок). здесь этот князь-язычник принял христианство и сделал город своей резиденцией. в 1253 г. произошла коронации миндовга. при великом князе гедимине в 1316–1341 гг. большая часть современных земель вошла в состав вкл. территория вкл увеличилась приблизительно в 3 раза. примерно три четверти населения вкл до середины xiv в. составляли, как считают ученые, представители народности. укрепление единовластия в вкл произошло при великом князе гедимине. в 1323 г. он основал постоянную сто­лицу государства в вильно (теперешний вильнюс – столица литовской республики). принципом государственной жизни при гедимине было следующее: «не разрушать старины, не вводить новизны». он уважительно относился к земельным владениям феодалом и выступал за сохранение традиций населении вкл. при гедимине возросла роль великого князя как правителя государства. его титул стал звучать так: «король литвы и руси», «король литовцев и многих ». под названием «» имелись ввиду прежде всего жители земель – витебской, брестской, минской и туровской, которые вошли в состав вкл. в результате государство получило название «великое княжество литовское и ». под «литвой» тогда понималась территория но верхнему и среднему течению немана, а под «русью» – территория в верховьях западной двины и по днепру. в первой половине xv в., когда была присоединена жемойтия – западная часть современной литвы, государство получило полное название «великое княжество литовское, и жемойтское».

ответ:Осман, син і спадкоємець Ертогрула (1288–1326), в боротьбі з безсилою Візантією приєднував до своїх володінь область за областю, але, незважаючи на зростаючу могутність, визнавав свою залежність від Коньї. У 1299 р., після смерті Алаеддіна, він прийняв титул «султан» і відмовився від визнання влади його спадкоємців. За його іменем турки стали називатися османськими турками або османами. Влада їх над Малою Азією розповсюджувалася та зміцнювалася, і султани Коньї не змогли перешкодити цьому. Поштовхом до масової тюркізіції стало те що протягом XI–XII ст. в Анатолію переселилися від 0,5 до 1,1 млн тюркських кочовиків.

Османи запозичували від завойованих греків дещо з грецької культури. З того часу у них виникає і швидко збільшується, принаймні кількісно, власна література, хоч і вельми мало самостійна. Вони піклуються про підтримку торгівлі, землеробства і промисловості в завойованих областях, створюють добре організовану армію. Розвивається могутня військова держава, але не ворожа культурі; у теорії вона є абсолютистською, але насправді полководці, яким султан давав різні області в управління, часто виявлялися самостійними і неохоче визнавали верховну владу султана. Нерідко грецькі міста Малої Азії добровільно віддавали себе під заступництво могутнього Османа.

Син і спадкоємець Османа Орхан I (1326—59) продовжував політику батька. Він вважав своїм покликанням об'єднати під своєю владою всіх правовірних, хоча насправді завоювання його прямували більш на захід, в країни, населені греками, ніж на схід, в країни, населені мусульманами. Він дуже майстерно користувався внутрішніми розбратами у Візантії. Сторони, що сперечаються, зверталися до нього як до третейського судді. У 1330 р. він завоював Нікею, найважливішу з візантійських фортець в Азії. Услід за тим під владу османів потрапила Нікомедія і вся північно-західна частина Малої Азії до Чорного, Мармурового і Егейського морів. Нарешті в 1356 р. османське військо під головуванням Сулеймана, сина Орхана, висадилося на європейському березі Дарданелл і оволоділо Галліполі і його околицями.

У діяльності Орхана з внутрішнього управління державою його постійним радником був його старший брат Аладдін, який (єдиний приклад в історії Туреччини) добровільно відмовився від прав на престол і прийняв пост великого візира, спеціально для нього установлений, але збережений і після нього. Для полегшення торгівлі було врегульовано монетну справу. Орхан карбував срібну монету — акче від свого імені і з віршем з Корану. Він побудував собі у щойно завойованій Бурсі (1326) розкішний палац, за високими воротами якого османський уряд отримав назву «Високої Порти» (дослівний переклад з Османської BabBab-ı Âlî — «високі брами»), яка нерідко переноситься на саму Османську державу.

OttomanEmpireIn1683.png

Територіальна експансія Османської імперії

У 1328 р. Орхан дав своїм володінням нове, в значній мірі централізоване управління. Вони були розділені на 3 провінції (пашалики), які ділилися на округи, санджаки. Цивільне управління було пов'язане з військовим і підпорядковане йому. Орхан поклав початок війську яничарів, що вербувалось з християнських дітей (спочатку 1000 осіб; пізніше число це значно зросло). Незважаючи на значну частку терпимості до християн, релігія яких не переслідувалася, християни масами переходили в іслам, оскільки це відкривало доступ до почестей і грошових привілеїв.

Объяснение: