Особливості правління абсолютних монархів у різних країнах європи

Франція.  неминучим результатом формування капіталістичного устрою і розпаду  феодалізму  було становлення  абсолютизму. у переході до абсолютизму, хоча він подальшим посиленням самовладдя короля, були зацікавлені самі широкі шари французького суспільства xvi-xvii ст.  абсолютизм  був необхідний дворянству і духовенству, оскільки для них у зв'язку зі зростанням економічних труднощів і політичного тиску з боку третього  стану  зміцнення і централізація державної влади стали єдиною можливістю зберегти на якийсь час свої великі станові привілеї.  у абсолютизму була зацікавлена ​​і міцніюча буржуазія, яка не могла ще претендувати на політичну владу, але потребувала королівської захисту від феодальної вольниці, знову сколихнула в xvi столітті у зв'язку з  реформацією  і релігійними війнами. встановлення миру, справедливості та громадського порядку було  заповітною  мрією основної маси французького селянства, що зв'язує свої надії на краще майбутнє з сильною і  милосердною  королівською владою.  коли внутрішня і зовнішня  опозиція  королю (у тому числі і з боку церкви) була подолана, а єдиний духовний і національна самосвідомість об'єднало широкі маси французів навколо трону, королівська влада зуміла істотно зміцнити свої позиції в суспільстві і державі. отримавши широку суспільну підтримку і спирається на зрослу  державну  міць королівська влада в умовах переходу до абсолютизму великий політичну вагу і навіть відносну самостійність по відношенню до породив її суспільству.  становлення абсолютизму в xvi ст. мало прогресивний  характер, оскільки королівська влада сприяла завершенню територіального об'єднання франції, формуванню єдиної французької нації, більш швидкому розвитку промисловості і торгівлі, раціоналізації системи адміністративного  іння. однак у міру занепаду феодального ладу в xvii-xviii ст.  абсолютна  монархія, в тому числі і в силу саморозвитку самих її владних структур, все більше підносячись над  суспільством, відривається від нього, вступає з ним у нерозв'язні суперечності. таким чином, в політиці абсолютизму з неминучістю виявляються і набувають головне значення реакційні й авторитарні риси, у тому числі відкрита зневага до гідності і прав особистості, до інтересів і блага французької нації в цілому. хоча королівська влада, використовуючи у своїх корисливих цілях політику  меркантилізму  і протекціонізму, неминуче підстьобувала капіталістичний  розвиток,  абсолютизм  ніколи не ставив собі за мету захист інтересів буржуазії. навпаки,  він  використав всю міць феодальної держави для  того, щоб врятувати приречений  історією  феодальний лад разом з класовими і становими привілеями дворянства і духовенства.  історична  приреченість абсолютизму стала особливо очевидною в середині xviii ст., коли глибока  криза  феодальної системи привів до занепаду і розкладання всіх ланок феодальної держави. крайньої  межі  досяг судово-адміністративне свавілля.  символом  безглуздого марнотратства і проведення часу (нескінченні ,  полювання  і інші розваги) став сам королівський двір, який називали "могилою нації".  посилення королівської влади. верховна  політична влада  при абсолютній монархії цілком переходить до короля і не ділиться ним з якимись державними органами. для цього королям необхідно було подолати політичну опозицію феодальної олігархії і католицької церкви, ліквідувати станово-представницькі установи, створити централізований  бюрократичний  апарат, постійну армію, поліцію.  вже в xvi ст. генеральні штати практично перестають функціонувати. у 1614 році вони були скликані в останній раз, незабаром були розпущені і вже не збиралися до 1789 року. деякий час для розгляду проектів важливих реформ і вирішення фінансових питань король збирав нотаблів (феодальну знать). у xvi ст. (з болонського конкордату 1516 і нантського едикту 1598 року) король повністю підпорядкував собі католицьку церкву у франції.

1. полноправные и неполноправные свободные.наряду с классами рабовладельцев и рабов законы хаммурапи знали деление свободного населения на полноправных и неполноправных. представители полноправного слоя назывались «сыновьями мужа» иди просто «мужами». им противопоставлялись так называемые мушкену, «покорные». неравноправие последних находило своё выражение, в частности, в определении кары за телесное повреждение, нанесённое им. если членовредительство, нанесённое «мужу», каралось соответствующим членовредительством виновного, то за членовредительство по отношению к мушкену виновный платил лишь денежный штраф. за украденную вещь у мушкену вор платил 10-кратный штраф, а за украденную вещь, находившуюся в собственности царя или храма,— 30-кратный штраф. исключением являлась лишь кража раба. законодательство защищало в равной мере всех рабовладельцев, и кража раба у любого рабовладельца угрожала преступнику смертной казнью.