Анкета характеристика михайла коцюбинського!

Михайло коцюбинський біографія  народився 17 вересня 1864 у вінниці у родині чиновника. навчався в барській початковій школі  (1875 — 1876), шаргородському духовному училищі    (1876 — 1880). після закінчення шаргородської семінарії у 1880 михайло коцюбинський поїхав до кам’янця-подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася через матеріальні обставини, але він продовжував самотужки навчатись. у 1885 р. увійшов до підпільної «молодої громади», за що був притягнутий до судової відповідальності. у 1886–1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором. почав друкуватися в 1890 р. — львівський дитячий журнал «дзвінок» опублікував його вірш «наша хатка». 1892–1896  — працював у складі  одеської  філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником  винограду.  потім працював у криму. від листопада 1897 до березня  1898  обіймав різні посади в редакції житомирської газети  «волинь». 1898   переїхав у чернігів, де займав посаду діловода при земській і.  в чернігові зустрів віру устимівну дейшу, яка стала його дружиною — вірним другом та помічником. брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців. постійні матеріальні нестатки, конфлікти з владою та ще постійна зажура долею коханої жінки, олександри іванівни аплаксіної, молодшої за нього на 16 років підірвали здоров’я письменника.   у 1907 р. з анонімного листа дружина дізналася про стосунки чоловіка з аплаксіною та примусила його дати слово не кидати родину. 1911  —  «товариство прихильників української науки і штуки»  призначило михайлу коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000  крб.  на рік, щоби він міг звільнитись зі служби. проте письменник почував себе дедалі гірше.   його мучили  астма  і  туберкульоз. через потребу в лікуванні коцюбинський відвідав  італію  (острів  капрі) й інші країни  європи. помер 25 квітня 1913 року в чернігові. твори михайла коцюбинського: харитя  (1891) на віру. повість (1891) маленький грішник (1893) помстився  (1893) казка «хо»  (1894) на крилах пісні (1895) для загального добра (1895) відьма. (1898)   по-людському  (1900) дорогою ціною  (1901) на камені  (1902) етюд  «цвіт яблуні»  (1902) під мінаретами  (1904) сміх  (1906) він іде! (1906)   persona grata (1907) в дорозі  (1907) intermezzo  (1908) дебют  (1909) fata morgana  (1 ч. — 1902—1903, 2 ч. — 1910) сон  (1911) тіні забутих предків  (1911) подарунок на іменини  (1912) хвала життю (1912) 

вою долю проклинає,

тяжко-важко плаче,

і ніхто того не чує,

не знає й не бачить.

(тарас шевченко)

іван франко назвав «наймичку» «безсмертним твором поетичним», що є найкращим доказом геніальності тараса григоровича шевченка. не останню роль тут відіграє тема, яку обрав для цієї поеми поет – тема споконвічна, тема складна. українські жінки з давніх-давен були берегинями роду, захисницями сімейного вогнища. від жінки залежало благополуччя родини, майбутнє дітей, щастя роду. високі моральні цінності та духовні надбання роду споконвіку передавались із покоління в покоління саме завдяки матері. жінка заслуговує на щастя, повагу та поклоніння. проте замість щасливого життя, у повазі, мирі й злагоді, головна героя поеми ганна живе у стражданнях та горі, вона живе у невимовних муках, без власної сім’ї та дому.

події, про які оповідається в творі «наймичка», не були чимось особливим для тогочасної україні; це було досить типове, звичайнісіньке явище.

перед нами є два твори про дівчину-покритку: «катерина» та «наймичка». ганна, звичайно, не повторює повністю трагічну долю своєї попередниці, проте чи набагато кращим є її життя? у чомусь, звісно, їй пощастило: її дитину погодились всиновити багаті люди, вона живе поруч із своєю дитиною і може їй, слідкувати за її першими кроками.

найбільша трагедія образу головної героїні полягає в тому, що вона, перебуваючи поруч із своєю дитиною, не може знайти в собі сили, аби розповісти про себе правду. їй ніколи не судилось почути із вуст свого сина слово «мама» – таке буденне, таке звичне для усіх тих, хто вирощує своїх дітей сам. вона не може сповна насолодитись материнством; ганна відчуває дуже великий біль, її душа не має спокою, цим же й викликане її небажання та різка відмова стати посаженою матір’ю на весіллі свого сина, адже цю роль може виконувати лише чужа людина, а не рідна матір.

ми не можемо ганити ім’я ганни, не можемо її засуджувати, перед нами трагедія долі жіночої, жертовність материнська.

іван франко, висловлюючи свої думки щодо цього твору, писав: «любов до дитини така могутня, що перемагає все інше, заставляє забути про себе саму, віддати своє життя не для хвилинної покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини».

образ ганни – один з найвеличніших образів світової літератури.