1)символічні образи в творі "дорогою ціною". 2)яку роль виконують кольори у творі "дорогою ціною".

1)образи-украінська калина,символи 2)кольори виконують сумну роль. автор залучає сумні життєві єпізоди

Тільки одна мати вміє разом кохати свою дитину і ненавидіти, жалкувати й проклинати; бажати бачити, чути - й не дивитися, не слухати. життя, — що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши. дівчата  — не розсада, щоб їх ховати геть од світу. дівчатам треба світу  — багато світу. треба, щоб і їх побачили; треба, щоб і вони бачили. треба, щоб було чим згадати молодий дівоцький вік! тільки не кожному дано заглянути в чужу душу, зрозуміти, що там і до чого, подивитись у чуже гляньте в його правдивим оком, то й побачите: що там діється, що там витворяється, які іноді тяжкі муки гнітять його, яке лихо розриває старе серце завжди шукає, де б його погрітися, кому б його посвітити на прощання своїм погаслим сві   без землі  — нема волі. земля тебе годує. земля хазяїном робить. а без землі усе пропало. і моя надія пропала. життя, кажуть, зжити — не поле перейти. життя — що погода. як серед ясного літнього дня, коли сонце аж пече, так гріє та світить, дивись: де не взявся вітер, надув-нагнав з усіх боків чорні хмари, — заклуботались вони; насупилось заховалось сонце — похмурі загуло, закрутило, закушпелило зиркнула блискавка, загуркотав грі гряк! трі доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе - само прийде. - так оце та правда? ! оце ! - скрикнула не своїм голосом і несамовито залилась божевільним сміхом. то був болісний лемент душі, глибока враза серця, — нікому не відомі, окрім матері тільки одна мати вмів разом кохати свою дитину й ненавидіти, жалкувати й проклинати; бажати бачити, чути — й не дивитися, не слухати. дожидати страшного страшніше, ніж його переживати. робиш, щоб було що їсти; їси, щоб здужав робити. отака-то весела хліборобська доля! оже, хто до неї призвичаївся, тому вона здається веселою й красною… наші хутори, села, а часом і повітові городи, обложившись родючими полями та ланами, другої долі не знають… а проте — живуть цілі довгі-предовгі віки, копаються в ситній землі, мов поприростали до неї… яка земля, такі й люди. вона сита — й вони ситі; вона голодна — й вони роти пороззявляли… селянин без поля — старець без рук і без ніг. поле його годує, поле його втішає, на полі він виростає, на полі часом і вмирає… поле — що воздух: нічим би дихати, якби зостався без його! важка хліборобська праця, а ще важче тому, хто її на селі не знає або не вподобає. тим-то до неї ще змалечку привчають селяни дітей, щоб вона здавалась ні нудною, ні тяжкою. діти на селі — поміч. аби зіп’ялось на ноги, — зараз у поле: хай змалку привикає до свого побиту! я не буду злий, життя - що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.