Сочинение: мое впечатление от повести "тени забытых предков"

на основе фольклорного материала коцюбинский показывает соблюдения гуцулами обычаев, обрядов во время различных праздников, гадания, якобы в борьбе со злыми духами, которые должны помешать хозяйству гуцула и даже его жизни. в произведении описываются обычаи и обряды гуцулов, соблюдение которых обеспечивало благополучие или успех в газдуванни (обход вождем полонины, на которую должны ступить овец зажигания вождем «живого огня», доения молока и добычи будзу (сыра), взращивание скотинки, чтобы «не заболела , чтобы никто не сглазил … », гадание палагни на юрия — праздник весны, радости и солнца.

осознание единства с природой порождало стремление жить богатой духовной жизнью. природа и любовь раскрыть и развить лучшие стороны человеческой души, которая должна слышать не только мелодию гор, лесов, ручьев и водопадов, но и способна творить свою музыку. вот почему всю жизнь гуцула, чаще беспокойное, сопровождает коломийка — один из самых распространенных уснопоетичних жанров на гуцульщине. писатель вводит в текст повести и любовную, и бытовую коломыйку, подает их как запев до отдельных эпизодов, вводит в диалоги, вплетает время от времени в свой рассказ.  при встрече с маричкой иван играет мелодию неизвестной песни. с его сетевой дудки «… с горы на гору, с поточку в поточок — порх коломийка, такая легкая, прозрачная, что слышно, как от нее за плечами треплют крылышки …»

ой, прибежала с полонины  белая овца —  люблю тебя, красивая, люблю,  да и твои словечка …

повесть дает прекрасную возможность убедиться в том, что частушки лучше передавали душевное состояние их создателей.  «тени забытых предков» м. коцюбинский заканчивает описанием оригинального обряда, на который собирается молодежь повеселиться. этот обычай имеет определенный философский смысл, показывает триумф жизни над смертью, является проявлением мировоззрения народа. гуцул не хочет долго задумываться над смертью человека, оплакивать умершего.  заключительная сцена повести изображена в духе народного творчества. оптимистично заканчивается грустный рассказ о главном герое произведения, которым писатель сумел воскресить образ «забытого предка», показать место мифологии в жизни крестьянина.  таким образом, фольклорная основа повести дала м. коцюбинскому возможность нарушить важные философские проблемы: что такое настоящая красота, смысл человеческого бытия, потенциальные возможности народа, высокая мораль.

мавка:

на початку твору: "з-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах."

лукаш говорить про мавку при першій зустрічі:

"що ж, ти зовсім така,  як ді ба ні, хутчій як панна,  бо й руки білі, і сама тоненька,  і якось так убрана не по-  а чом же в тебе очі не зелені? (придивляється). та ні, тепер зелені а були,  як небо, сині о! тепер вже сиві,  як тая ні, здається, чорні  чи, може, карі ти таки дивна! "

коли лукаш грає на сопілці: "мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга, аж до сліз"

мавка рятує лукаша: "мавка надбігає на його крик, але не може дістатися до нього, бо він загруз далеко від твердого берега. вона кидає йому один кінець свого пояса, держачи за другий."

помилка мавки( вона уподібнюється до людини - зраджує своїй природі): "мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови."

мавка є польовій русалці: "м а в к а  (черкає себе серпом по руці, кров бризкає на золоті коси русалки польової.)ось тобі, сестро, яса!   русалка польова клониться низько перед мавкою, дякуючи, і никне в житі."

мавка не зраджує лукашеві з перелесником, по при дану їй можливість:  

"мавка трохи нерішуче подає йому руку.  дозволь покласти братній поцілунок  на личенько твоє бліде.  (мавки одхиляється, він все-таки її цілує)."

мавка перед тим, як марище забрало її у своє царство: "мавка йде назустріч лукашеві. обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається."

перевтілення мавки: "мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям."

мавка в кінці твору: "мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. лукаш кидається до неї з покликом щастя."

лукаш

"лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку."(перша зустріч з героем)

"лукаш, тулячи до себе мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує."(лукаш закоханий в мавку)

"лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони "міряють силу", упершись долонями в долоні; який час сила їх стоїть нарівні, потім килина трохи подалась назад, напружено сміючись і граючи очима; лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона підбиває його ногою, він падає. "(про лукаша і килину - зрада)

"з лісу виходить лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки."(повернення лукаша знову до людської подоби)

"лукаш починає грати. .мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. лукаш кидається до неї з покликом   лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. він сидить без руху. сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кі"(образ лукаша в кінці твору)