Поясни як у творі ліни костенко "кольорові миші"поєднується фантастичне й реальне. відпові, цитуй уривки з твору.

Поезія ліни костенко «кольорові миші» про нестандартність почуттів, оригінальний підхід до сприйняття дійсності. талановита поетеса так переплела в невеличкому творі уявне, фантастичне і реальність, що мимоволі перед нами за рядками вірша постають художні образи, наче на картині. уявімо собі середньовічне місто. у ньому темно від диму вогнищ, на яких спалюють людей, котрі насмілилися думати чи жити по-іншому. наук тут ще не знають ладом. отже, і населення міста, темне, неписьменне, легко визнає відьмою чи чаклуном того, хто мислить чи чинить інакше, ніж інші. суддя в судейській чорній мантії лише підсилює пітьму юрби. такими художніми образами змальовує ліна костенко реальність. коли читаєш поезію, здається, що поетеса сама присутня на тому суді, на який приводить розлючений сусід підсудну анну, якій, може, з десять років. вона також бачить багряне кленове листя, що покладене на столі, як доказ. може, маленька анна на суді — це сама ліна костенко, якій також довелося свого часу пережити несправедливий суд. її вірші теж незвичайні, як і кольорові миші, яких робила з жовтих листочків дівчинка анна. суддя також живе у своїй буденній реальності. якщо сусід відчуває моральну шкоду від того, що миші яскраві, то суддя намагається знайти прозаїчну підставу для покарання чогось неповторного, духовного. він звик виносити вирок. для нього кожен, хто на лаві підсудних, є винним. потрібно лише знайти докази цієї вини чи їх підтасувати.

івоніка.

 

"і івоніки були дзеркалом самої доброти серця й " 

 

"його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…"

 

"гарна була земля.

івоніка любив її. він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.

як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."

 

марічка.

 

" у марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і "

 

"одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду."

"була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."

 

докія.

 

"її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."

 

"на неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом."

 

" все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."