Написати листа князю ярославу мудрому

вельмишановний великий княже ярославе!

звертаюсь до тебе з далекого xx століття. я живу на твоїй і моїй рідній землі, але тепер вона називається не київська русь, а україна. прочитала недавно п'єсу івана кочерги "ярослав мудрий", де розповідається про важкий період твого життя і правління. іван кочерга відкрив нам завісу на моральні цінності наших далеких предків, їхні ідеали. твій образ змальовано з великою повагою, яскравістю й любов'ю так, що він не може не збентежити душу читача. я була дуже вражена тим, що в історії бувають такі далекоглядні, вольові, розважливі і мудрі особистості.

тобі довелося покласти багато сил, щоб зберегти єдність країни, злагоду серед народу. був ти, княже, жорстоким і добрим, мудрим і терплячим у досягненні своєї мети. мені у серце запали такі твої слова:

да буде мир! і богом я клянусь,

що кожного вразить моя сокира,

хто київ наш і русь,

хто осквернить насильством справу миру.

зараз нам не вистачає таких державних діячів, тому в країні панує розлад, занепад економіки, науки і культури. для тебе, великий княже, " житті ясніше всіх скарбів людини честь і мужа вірність сяє". о, якби зараз у людей були такі великі і чисті серця, то, може, й життя було б більш радісним і щасливим. у важкі часи розкривається душа людини, тоді видно, які ідеали вона сповідує. за честь вважаєш ти, що в жилах твоїх тече кров рабині — то кров твого народу. ти наш батько. ми вчимося на прикладі твого життя бути чесними, здатними на самопожертву ради батьківщини, як ти нам заповів: "і, поки жив, стояти я клянусь за руську правду і єдину русь! " ми побачили, що "береться мудрі із шукань і помилок гірких".

кожна людина мріє мати справжнього друга. але далеко не кожен замислюється над тим, чи здатен він дружити по-справжньому. мабуть, справжня дружба розпочинається з безкорисливих вчинків, які робляться задля іншої людини чи тварини. так, навіть заради тварини, як у творі л. смілянського «лідер».

рятуючи пораненого голуба, степанко робив це не заради себе, а задля птаха. поки рани пташки загоювались, хлопчик доглядав її. за час лікування голуб звик до степанка і почав йому довіряти. мабуть, з цього моменту і розпочалася міцна дружба між чубариком і голубом. кожен успіх лідера робив надзвичайно щасливим степанка: «чубарик був повен гордощів за свого лідера. хлопець не сумнівався, що саме він потягнув усіх інших за собою у височінь».

через погане навчання тато покарав сина: завіз голуба за тисячу кілометрів від домівки. степанко не просто засмутився, а навіть втратив будь-який інтерес до навколишніх подій: «горе його було таке велике, що він і сам відмовлявся їсти. і таки справді змарнів. часто кудись ходив самотньо. а повертався — мати бачила на його обличчі сліди від сліз…» але не тільки чубарик страждав, лідер також довів своєму другу, наскільки є міцною їхня дружба.