Напишите сочинение ''тарас бульба''! 20 ! !

Тарас бульба для меня является одним из самых мужественных и патриотических персонажей. всю жизнь он придерживался строгой дисциплины и так любил свою родину, что готов был отдать за нее жизнь. у него было 2 сына, которых он воспитывал строго, и, не смотря на родство, не делал поблажек, растил из них настоящих казаков. его старший сын остап, гордость тараса, был скромным юношей, которого поляки взяли в плен, затем в польше его повесили. во время пыток он не издал ни одного болезненного звука. во время повешения тарас и остап пересеклись взглядом, и сын крикнул: "батька! ", но дальше не успел вымолвить и слово, так как казнь свершилась. смерть остапа была во имя защиты родины. одну из своих целей тарас выполнил - воспитал достойного, мужественного сына. андрий был довольно нежной, чувствительной натурой и больше шел на поводу у чувств. так, влюбившись в паночку, уехал в польшу и воевал на ее стороне. однажды, когда казаки и поляки встретились на поле боя, тарас увидел андрия. в итоге отец убил собственного сына, со словами "я тебя породил, я тебя и убью". можно сказать, что это было разочарование тараса, так как он воспитал врага. погиб тарас также мужественно. при бое с поляками он выронил свою трубку. он начал искать ее в высокой траве, не желая чтобы враг пользовался его трубкой. в это время его настигла погибель. повесть вызвала у меня много эмоций. посмотрев на тараса, я восхищаюсь им, ведь не каждый способен так сильно любить, ценить и защищать свою родину, свой дом, свой народ.

Відповідь:

Мігель де Сервантес Сааведра — іспанський письменник-гуманіст. Головний його твір — роман "Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі" (1605—1615) — видатне явище епохи Відродження, що мало вплив на світову культуру.

Пояснення:

Щоб зрозуміти, про що і про кого цей роман, треба згадати, якою була Іспанія, коли жив і творив Сервантес. Це була могутня колоніальна держава, території яко на півсвіту. Король Філіп II гордо заявляв: "У моїх володіннях ніколи не заходить сонце". З підкорених земель по "золотому" Гольфстріму попливли до метрополії каравани кораблів, навантажених золотом, сріблом та іншими багатствами. Однак це не послужило економічному та соціальному прогресу країни. Феодально-абсолютистська диктатура була перепоною розвитку національної економіки та промисловості. Усі дорогоцінності осідали в кишенях іспанських можновладців — дворян та священиків. Іспанія нічого не виробляла, купуючи все в європейських країнах. Ремісники, селяни бідували, по країні ходили юрби жебраків. Наближалася економічна криза. У 1588 році англійський флот потопив іспанський, і Англія почала панувати на морі. Почалося падіння Іспанії в прірву.

Під впливом цих творів юні гідальго покидали рідні домівки й вирушали за океан шукати пригод і подвигів, а ті, що лишались у своїх маєтках, поринали у світ власних ілюзій, не розуміючи того, що на країну та й на них насувається жорстока реальність.

Сервантес вважав, що рицарські романи вже віджили своє і стали шкідливими для іспанського суспільства, тому й задумав роман про хитромудрого гідальго Дон Кіхота як пародію на цей жанр. Але книга швидко переросла первісний замисел. Сервантес показав у романі широку картину життя сучасної йому Іспанії. Історія пригод "мудрого безумця" Дон Кіхота, який вирішив стати ідеальним рицарем, до авторові зобразити істинні деталі життя, але в той же час показати неможливість дійсності без ідеалів.

Головний конфлікт роману — зіткнення ідеальних уявлень про дійсність з самою дійсністю. Подібно до героїв рицарських романів,

Рицар Печального Образу приймає вітряки за довгоруких велетнів. Велетні — постійні вороги героїв рицарських романів.

У пошуках пригод і подвигів Дон Кіхот чинить нові безрозсудства: нападає иа траурну процесію, ранить невинного бакаляра, примушує відкрити клітку з левами, наражаючи цим багатьох людей на небезпеку. В останньому епізоді мужність і звитяжність Дон Кіхота сягнули вершин лицарства. Він хоче будь-що, навіть ціною власного життя, покарати зло, бо думає, що леви послані злими чарівниками для перевірки його відваги. Гідальго наказав леварю випустити хижаків на волю, маючи намір битися з ними. І ось двері клітки розчинені, напруження зростає... Але сталося непередбачене: леви навіть не поворухнулися. Комічна ситуація викликає сміх. Подвиг стає нездійсненним. Перебування Дон Кіхота в герцогському палаці — кульмінаційний момент зіткнення мандрівного рицаря з дійсністю. Хоча й раніше більшість зустрічних сміялася над ним, але ніхто так не знущався, не принижував людської гідності, як це робили високоповажні дуки. Вони затіяли ганебний маскарад, гру, котра мала розвіяти їхнє нудотне життя. Вдаючи з себе прихильників Дон Кіхота, грубо насміхалися над його щирістю. Рицар обурюється й гнівається лише тоді, коли чує грубощі від герцогського сповідальника. Для войовничого духівника Дон Кіхот небезпечний, оскільки порушує усталені порядки, прагне змінити світ на краще, поспішає на до гнаним і знедоленим. У цьому епізоді мандрівний рицар перетворюється зі смішного дивака на гнівного викривача суспільних пороків, на справжнього героя, що б'ється вже не з примарними велетнями, а з можновладцями тогочасного суспільства. Сервантес показує, що коли Дон Кіхот забуває про лицарство гає жорстокість і несправедливість, він відстоює гуманістичні принципи, демонструючи свою безкорисливість та чесність. Особливо яскраво любов Дон Кіхота до справедливості, прагнення до добра, віра в людину розкриваються в тих настановах, котрі він дає Санчо Пансі перед його від'їздом на губернаторство: "Нехай сльози бідняка викличуть у тебе при однаково сильному почутті справедливості більше співчуття, ніж скарги багача". Мандрівний рицар перетворюється на мандрівного філософа.