Определите последовательность событий

Каких событий поддада

На початку третього тисячоліття, коли Туреччина має реальні шанси розпочати переговори щодо повного членства у Європейському Союзі, а Україна твердо заявляє про свої наміри приєднатися до цієї європейської структури, актуалізується питання про ймовірність повторення Україною шляху своєї південної сусідки і абсолютно до- цільним видається реконструкція початків Туреччини до Європи. На дум- ку багатьох дослідників, курс на Захід розпочався з підписання у 1963 р. Договору про асоціацію Туреччини з Європейським економічним співтовариством. Фактично саме ця міжнародна угода зафіксувала сам факт приєднання Турецької Республіки до Євро- пи на правах асоційованого члена.
Проте нам видається цілком правомірним розглянути глибше коріння європейсь- кого вектора турецької політики, а саме – з’ясувати витоки тяжіння Туреччини (а ра- ніше ще й Османської імперії) до західного світу, а відтак і до Європи. Ще у 1924 р., на початках становлення республіканського ладу в Туреччині, лідер держави К.Ататюрк зазначав: „Рух турків протягом століть зберігав постійний напрямок. Ми завжди рухалися зі Сходу на Захід”. Власне це підтверджувало спрямованість не тіль- ки історичного руху турків з Центральної Азії до Європи, але й подальше бажання ту- рків приєднатися до європейської цивілізації, стати її невід’ємною частиною. „Країни різні, але цивілізація – одна. І для того, щоб мати змогу прогресивно розвиватися, на- ція має брати участь у цій єдиній цивілізації”, – так визначив свого часу логіку істори-
1 чного поступу Туреччини її перший президент .
Донедавна ці проблеми розглядалися суто під кутом зору марксистсько-ленінської методології, яка передбачала однобічний, класовий підхід у розгляді тих чи інших іс- торичних явищ. Тому автор цієї статті визначила своїм завданням позбутися в оцінці тогочасних подій ідеологічних кліше, дати об’єктивний аналіз процесам, які спонука- ли колись могутню імперію, а потім вже й молоду республіку з переважною більшістю мусульманського населення повернутися „обличчям” до Заходу. Адже, вочевидь, це не був одномоментний і несподіваний поворот, навпаки – зумовлений цілою низкою по- літико-економічних і соціально-культурних факторів процес. Тому мета даного дослі- дження полягає у визначенні головних, на нашу думку, етапів повороту азійської му- сульманської країни до Заходу з одночасним виокремленням найсуттєвіших і значу- щих в її історичному розвиткові моментів.
Одна з наймогутніших держав Сходу, Османська імперія, історично вибудовувала- ся як імперія, що розташовувалася як на азійському й африканському, так і на євро- пейському континентах. Первісно вона була тісно пов’язана з Європою не тільки тери- торіально, але й політично та економічно через систему як міждержавних договорів, так і торговельно-економічних угод. Османська імперія, розквіт якої припав на другу половину ХV–ХVІ ст., як будь-яке багатонаціональне державне утворення, утримува- ло свою єдність завдяки суворій і послідовній централізаторській політиці і, безумов- но, блискуче організованій армії, що була тісно пов’язана з феодальною системою зе- млеволодіння, а саме з тімарною системою. Державна могутність, військова сила, дос- татньо широка віротерпимість до християн, пишність султанського двору – все це під- тримувало високий статус Оттоманської Порти серед є