Чому лободи вважали володарем кукурумпо

я прочитала оповідання ернеста сетона-томпсона «лобо». як на мою думку, майже усі оповідання про  звірів цього автора закінчуються трагічно.

мені дуже жаль лобо – головного героя оповідання. лобо був гігантським вовком, ватажком зграї, яка складалася з п’яти вовків. лобо мав авторитет у зграї, тому кожне доручення його відразу ж виконувалося. лобо був дуже розумним, хитрим, обережним. у лобо була подруга – білосніжна вовчиця бланка. і я цілком розумію ненависть вовка до людей після того, як ті безжалісно вбили його бланку. цим вони думали завдати йому перший удар. і лобо не взяв у людей ні їжі, ні води, коли вони спіймали його своїми пастками. вовк був голодним, але презирливо дивився на людей та не брав їжі. а люди змусили його тяжко страждати, адже орел помирає без їжі, лев конає без сили, а голуб гине без любові. у лобо відібрали і свободу, і  силу, і любов. а на наступний день він помер. тоді мене вразила одна річ, яку сказав старий ковбой: «ти хотів бути з нею? ну що ж, тепер ви разом».

Берман был старым , никому не нужным неудачником-алкоголиком . единственной его мечтой было нарисовать шедевр. но художник из него был непутёвый. вскоре сью рассказала ему о том , что надумала джонси . берман немного разозлился на девочку , за то что она придумала такую глупость . тем не менее он знал как сильна её вера , и что это может к беде. поэтому он , несмотря на сильный дождь и ветер , ночью заметил как упал последний листок и , собравшись с духом , пошёл его рисовать. утром его шедевр был готов. девочки несколько дней даже не замечали что листочек нарисован , а не настоящий. таким образом берман не только осуществил свою мечту , но и зделал нечто большее. он спас жизнь джонси , пожертвовав собой.